fbpx

Наприкінці лютого чоловік знайшов мою заначку, він зрозумів, що я хочу від нього піти, тому і відкладаю гроші. Я не мала що сказати в своє оправдання, бо частково це була правда. Тоді я поїхала за кордон і планувала подавати на розлучення, та на чужині я передумала

Ми з чоловіком і до війни жили не дуже добре, у мене навіть була думка про розлучення. Нам по 35 років, разом ми вже понад 10 років, маємо спільну донечку. І з часом виявилося, що більше нічого спільного у нас немає. Доходило до того, що чоловік повертався з роботи, їв вечерю, яку я приготувала, і сідав на диван дивитися телевізор, навіть поговорити не було про що.

Я працювала майстром манікюру, весь день мала клієнточок, і хоч непогано заробляла, але дуже втомлювалася. Щодня додому я приносила не менше тисячі гривень, що в сумі за місяць давало близько 30 тисяч, на тодішній курс це була тисяча доларів, як на мене, це дуже-дуже непогано.

Чоловік мій працював на фірмі, отримував зарплату 15 тисяч і вважав себе годувальником нашої сім’ї. Спочатку всі зароблені гроші я віддавала в наш спільний сімейний бюджет, але потім вирішила давати стільки, скільки приносив чоловік, а решту я собі відкладала так, щоб він не знав.

І ось наприкінці лютого чоловік знайшов мою заначку, він звинуватив мене в тому, що я хочу від нього піти, тому і відкладаю гроші. Я не мала що сказати в своє оправдання, бо частково це була правда. Тоді ми сильно посваpилися, і я планувала найближчими днями йти і подавати на розлучення.

Та почалася війна, і нам стало не до того. Я з дочкою виїхала в Чехію, а чоловік залишився вдома. В Празі жила моя родичка, то ж ми поселилися в неї. Тітка Марина давно виїхала за кордон і через це розлучилася з чоловіком. Зараз у неї є багато з того, що вона прагнула, але як вона сама любить казати – немає жіночого щастя. Їй 58 років, і вже довгий час вона живе сама.

Тітка Марина нас прийняла дуже добре, знайшла мені роботу, а також я продовжувала робити манікюр, так що проблем з заробітком у мене не було, і я прийняла рішення не повертатися додому, а пробувати будувати життя за кордоном.

І так би було, якби одного разу тітка Марина не поговорила зі мною. Вона розповіла мені, що у неї була схожа історія, вона вирішила почати нове життя за кордоном, сподіваючись, що нарешті стане щасливою. Але довгоочікуване щастя чомусь не приходило, натомість прийшла одинока старість. “Бо від добра добра не шукають”, – наголосила родичка.

Її слова мене неабияк зачепили, я не спала всю ніч, думала, якщо я піду від чоловіка, то чи стану щасливішою. А ще, я спіймала себе на думці, що дуже скучила за ним, і не такий він вже поганий, як я собі думала. На відстані ситуація якось краще розглядається, і я зрозуміла, що хочу зберегти родину.

У вересні я купила квитки і повернулася додому. Чоловік дуже зрадів, він навіть не сподівався на таке, думав, що я буду наполягати на розлученні. Чоловік теж за цей час сильно змінився, він як і я, теж все добре обдумав і зрозумів, що сім’я – це найважливіше.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page