Мама ніколи не розповідала про мого батька, одного разу, правда, промовилась, що в нього давно вже своя сім’я та діти. І батько знає, що я його син, але на мене йому байдуже. Жили ми дуже бідно, тому коли рідна сестра бабусі, що жила в обласному центрі, запропонувала мені переїхати до них, я ні на секундочку не задумався. З того часу я став єдиним претендентом на їх квартиру, оскільки своїх дітей Боженька їм не дав.
Виховувався я в дуже скромній сім’ї. Грошей не вистачало ні на що. В той час, як мої однокласники красувалися в новому одязі, я брався за любу роботу, лиш би допомогти мамі з грошима, а одяг доношував від двоюрідних братів і сусідських хлопчаків.
Жили ми втрьох: я, мама і бабуся. Оскільки я був єдиним чоловіком, повинен був захищати і допомагати мамі і бабусі.
Мама ніколи не розповідала про мого батька, одного разу, правда, промовилась і сказала, що в нього давно вже своя сім’я та діти. І батько знає, що я його син, але на мене йому байдуже.
З матір’ю та бабусею ми багато разів переїжджали, думаючи що на новому місці житимемо в рази краще, але, на жаль, так не виходило. З кожним переїздом наше становище ставало дедалі гіршим. У нових містах із нормальною роботою та заробітком було важко. Саме тому я почав працювати серйозно з шістнадцяти років, я не міг навчатися в школі, тому що моя голова постійно була зайнята думками, як би мені заробити більше грошей для утримання рідних людей.
Після того, як я закінчив дев’ятий клас, мене забрала до себе сестра моєї бабусі. Своїх дітей у них не було, натомість була своя квартира в обласному центрі, і ось вони з чоловіком прийняли мене в свою сім’ю, як рідного сина.
Вони стали мені купувати нові речі, навіть допомогли з вступом до вищого навчального закладу. Через життя з матір’ю та бабусею я був дуже худим, їв я тоді дуже мало. А ось моя нова бабуся стала мене добре добре годувати, згодом я навіть почав займатися спортом, щоб стати здоровим чоловіком. Я був головним їхнім спадкоємцем.
Вони все своє життя віддали мені, лише просили від мене, щоб я добре вчився. Згодом вони допомогли мені з навчанням і в університеті, потім і з роботою.
Звісно, про маму я не забував і не забуваю, і допомагаю фінансово як тільки можу. Бабусі, на жаль, вже немає в живих.
В університеті я познайомився з гарною дівчинкою, ми спершу дружили, а потім у нас все зав’язалося серйозніше. Я весь час присвячував Насті, при цьому не забував про навчання та спорт.
Мої бабуся з дідусем були категорично проти того, що я був у стосунках. Бабуся мені забороняла з Настею бачитися, казала, щоб я краще навчанням займався. А одного разу вона мені сказала, що моя Настя зі мною лише тому, що я маю трикімнатну квартиру. Я тоді сильно розлютився, і на наступній зустрічі з Настею, я запитав у неї, чи готова вона жити зі мною в гуртожитку, на що вона відповіла, що готова, адже люди спокійно й у гуртожитках живуть.
Того вечора бабуся поставила мені умови: або я розлучаюся з Настею і продовжую жити на всьому готовому, або продовжую свої стосунки, при цьому йду з квартири, і мене виписують із заповіту.
І я зараз не знаю, що мені робити і як вчинити у цій ситуації.
Адже грошей на своє житло у мене немає, у гуртожитку вільних кімнат немає, але я дуже люблю Настю і хочу бути з нею.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
