fbpx

Ранньою весною ми переїхали до моєї мами на Закарпаття з Київщини, де у нас більше немає дому. Ми з чоловіком обоє працюємо віддалено, дочки закордоном, тому нам у мами підходить місце для життя – краса й тиша. Все почалося через те, що я стала помічати, як чоловік став відмовлятися від того, що мама, бувало, приготує як частування, або запропонує річ яку в неї взяти. А ким будемо в Німеччині?

Ранньою весною ми переїхали до моєї мами на Закарпаття з Київщини, де у нас більше немає дому. Ми з чоловіком обоє працюємо віддалено, дочки закордоном, тому нам у мами підходить місце для життя – краса й тиша.

Але гармонійним наше життя по сусідству з моєю мамою назвати важко. Живемо ми з нею в одному будинку, але в другій половині, на інші двері.

Все почалося через те, що я стала помічати, як чоловік став відмовлятися від того, що мама, бувало, приготує як частування, або запропонує річ яку в неї взяти. Ситуацію загострила одна подія.

Через знайомих замовила для нас великий жбан меду. Сказала, щоб чоловік з’їздив забрав наш бутель та її. Він поїхав і забрав для неї одну жбан і сказав мені, що нам не треба. При цьому мама подумала, що ми забрали свій, а її не захотіли забрати.

Словом, виник конфлікт. Я не могла зрозуміти, чому така невдячність із його боку. Він сказав, що принципово їсти мед не буде, бо теща може за півроку дорікнути, що це вона нам замовила його. Що за маячня? Я не могла збагнути.

І ось недавно ми підняли одну розмову, і тут маму понесло. Ніхто не сперечався, просто вона почала свою промову, і моєму чоловіку висловила усі свої претензії. Те, як вона незадоволена ставленням сватів до неї, перерахувала, скільки вона дала нам колись у нове житло, а його батьки лише один килим. Ну і таке інше.

Він вислухав мовчки, та запам’ятав – я це точно знаю.

Ще улюблена тема мами, насмажити, наприклад, пиріжків, щоб нас пригостити. А потім за присутності чужих людей розповідати, що вона нас «годувує». Я дуже ціную її, адже я знаю, що вона завжди хоче як краще і чимось смачним пригостити, і чимось допомогти. Тільки це завжди перетворюється нам на закид, хоч і 10 разів “дякую” скажи.

Все це накопичилося, звісно. Я терплю це мовчки. А чоловік вирішив просто нічого в неї не брати, щоби потім не слухати докору. З іншого боку – мама. Сердиться, що ми перестали брати те, що вона пропонує. Мовляв, вона нам не потрібна. Сказала, що не буде з нами спілкуватися, доки ситуація не зміниться.

І як бути? Зять не хоче вже зайвий раз навіть розмовлятиз тещею, а теща ображається, що зять перестав заходити до неї, допомагати. При цьому вони не знають усю ситуацію. Я не говорю мамі про те, про що говорю з чоловіком, так само йому не розповідаю, що про нього говорить мама. Не хочу ще більше загострити конфлікт.

Але, щиро кажучи, вже не можу так жити. У мене залишилося тільки дві найрідніші людини, тата кілька років тому не стало. А вони не можуть порозумітися. При тому, що вони один одному невдоволення не висловлюють мені тільки.

Хочеться кудись утекти. Як згладити ситуацію, я не знаю. Адже мама дуже любить і покомандувати, і дорікнути. Може, ображається, що ми намагаємось жити своєю родиною, дедо відокремлюємося. А чоловік теж принциповий. Кожен має свій характер. А мені що робити?

Дочки до себе кличуть, але коми там потрібні? У нас тут робота, жити є, де, а ким будемо в Німеччині?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page