Всі люди приходять додому, щоб відпочити від роботи, а я для того, щоб послухати, що про мене говорять сусіди по будинку, які постійно скаржаться на мене моїй мамі, 70-річній пенсіонерці.
Чесно скажу, таких людей, як у нашому будинку, я не бачила ніде, ні в місті, де навчалася на технолога в університеті і жила в гуртожитку, ні в інших будинках. Ось такі в мене добрі та доброзичливі сусіди.
Я сама з вищою освітою, інтелігентна людина. Ні до кого ніколи не нав’язуюсь ні в подруги, ні в порадниці, ні в гості. Живу у цьому будинку з народження. Мешканці нашого будинку люблять балачки про всіх разом та про кожного окремо.
І що дивно, джерело – не бабусі, а жінки середнього віку. Ось вони всіх і обговорюють, у всіх у них свої діти та онуки. Тільки вийдеш на вулицю, так відчуваєш чийсь погляд з віконця: їм цікаво знати, хто в чому одягнений, з ким іде. А потім по можливості обговорити, ще й бажано, щоб людина почула у спину думки про неї.
Так мало того, що вони пліткують, так вони пристосувалися ще мені і шкодити. Крім жінок у нас є ще й чоловік-говорун, сусід-вдівець, який живе поверхом вище. Цей взагалі мене доводить. Він у наш будинок перебрався жити років 5 тому, але я так все не можу з ним ужитися.
Цей дядько Петро постійно скаржиться на мене і мамі, і навіть далеким родичам. Він живе сам, зрідка лише син приїжджає, привозить із собою онуків, які влаштовують над моєю квартирою стадіон: стрибають, бігають удень і навіть пізно увечері.
Стеля моя бідна ходуном ходить. Але сусідові цього мало. Одного разу, сподіваючись на власні сили, він вирішив поміняти труби в квартирі без жодного попередження, але явно не розрахував, і вода потекла зі стелі, поряд із тим місцем, де стояв мій комп’ютер.
Мама моя пішла до нього додому, воду перекрили, але він навіть не спромігся вибачитися. Але добре, хоч на його щастя вода на комп’ютер не потрапила, а то я б на нього заяву накатала, псування майна не пробачила б.
Після цього випадку я з ним не вітаюся, і це йому не подобається. А більше я ніяк не могла висловити негатив до нього, мама не дозволила: «Петро образиться і більше не прийде лагодити нам розетки». Тепер він жаліється моїй мамі, яка має таку непривабливу рису: вона годинами вислуховуватиме, не заступаючись за мене, думки сторонніх людей та їхні скарги.
Ось вчора він зустрів мою маму у дворі і так налаштував її проти мене, що вона прямо з порога стала почала висловлювати невдоволення. Сказала, що всі сусіди у дворі на мене жаліються, що я ходжу і ні з ким не вітаюся.
Я відразу зрозуміла, що так нашкодити мені може тільки він. Причому, як я зрозуміла, йому подобається слухати, коли мати вичитує мене, а я плачу, хоча мені самій за 30. Ну, цього разу мати не могла заспокоїтися години зо три, і все через цього ж вдівця.
Щоб відволікти себе і заспокоїтись, я поспілкувалася в соцмережах з подругою. Після цього я заснула, добре закривши свій скромненький, куплений на чесно зароблені гроші, ноутбук. А рано-вранці встала, зібралася і поїхала в гості до тітки.
З гостей я приїхала пізно ввечері, ну і відразу за ноутбук. Але як виявилось, що вчора я закрила його не до кінця, механізм не витримав, зіпсувалася схема. Дякую величезне дядьку Петру!
Вийдуть на вулицю жінки середнього віку, і давай балачки розводити. Особливо люблять чужих дітей обговорювати і бабусь із нашого будинку, а потім, коли й ці об’єкти вичерпаються, то своїх ровесниць.
Причому одна найзапекліша з них непереносить мене тільки за те, що я бабусю сусідку в образу не даю. А бабусі 90 років, вона добра, побожна, вона всю війну пройшла, поховала трьох синів. У неї каже ця тітка Тома, чорна кішка живе – отже, вона чаклунка. І весь будинок, у тому числі й мою маму, налаштував проти Марії Кирилівни. Мама почала забороняти мені з цією бабусею спілкуватися на радість цієї сусідки, але мені байдуже, я підтримую бабусю й допомагаю їй.
Ця сусідка колись працювала на хлібопекарні і брала не своє солідно – все, і частину залишали у своїй сім’ї, але більшу частину продавала. Раніше я дружила, якщо це можна так назвати, із її донькою. Але потім поїхала вчитися і наші стосунки припинилися. Донька пішла у матір. Сама напросилася один раз до мене на день народження, а потім ще залишилася жити на тиждень, щоб прослідкувати, хто до мене в гості приходить, та й звичка у неї була неприємна – скрізь у чужі справи втручатися.
Я ще недавно працювала продавцем у супермаркеті. А донька нашої нової сусідки працювала в головному офісі фірми, де я працюю. Ну, я і потрапила під скорочення, яке менеджер мого магазину аргументувала тим, що графік 5/2 скасовується, а 2/2 мені не підходить.
Але я благати нікого і ні про що не стала, і з гордо піднятою головою забрала трудову. Так сусіди розправилися зі мною розумною, красивою, але, на жаль, беззахисною жінкою. Третій місяць без роботи, кредит 35 тисяч за машину спокою не дає, вже немає сил ні моральних, ні фізичних. В пошуках робот зараз – ніхто ж за мене кредит не виплатить. Так і живу, мріючи переїхати нарешті від мами. Але наразі просто не потягну оренду.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
