Потрапила у неоднозначну ситуацію. Справа в тому, що з чоловіком я п’ять років, як розлучилася, але його племінниця – моя хрещениця.
Коли ми ще були сім’єю, часто збиралися всі разом, я дарувала дорогі іграшки малечі не лише на свята, а й просто так. Була можливість та й бажання це робити. Навіть після розлучення я намагалася не зраджувати своїх традицій. Не забувала подарунки купувала, приїжджала вітати, але мене зустрічали біля порога.
В святкові дні у них вся сім’я була у зборі, а я стала для них чужою. Коробочки забирали, а мені говорили «до побачення». А справа в тому, що незабаром черговий День народження хрещениці. У неї ювілей – 10 років, але я не маю жодного бажання її вітати.
За п’ять минулих років дитина яку я охрестила і якій дарувала подарунки усі ці десять років мене жодного разу на День народження не привітала. Хресниця не дзвонить мені, щоб запитати, як у мене справи або просто дізнатися, чим я займаюся. Вона тільки перед своїм днем народження мене набирає, повідомляє, що їй потрібен той чи інший подарунок.
Якщо не брати до уваги релігійну сторону стосунків між хресною та хрещеницею, то залишається чисто меркантильний аспект. Зрозуміло, що у 10 років дитина самостійно диктувати подарунки не буде, підказують батьки.
Сім’я у сестри колишнього чоловіка багатодітна, грошей на всіх не вистачає, тож замовляє дитина те що потрібно, але для батьків не по кишені. Звичайно, після розлучення з чоловіком я для них ніхто, вже не родичка, але впевнені, що їм щось винна. Ось і цьогоріч дитина попросила новий телефон, бо у неї його немає, а в школі він ледь не щоденно потрібен.
У таких ситуаціях я завжди почуваюся винною. Тобто, якщо не подарую те, що попросила дитина, то я ніби як вчинила не правильно і помилку свою виправити зобов’язана. Проте я вже бачу картину: приїхала вітати, дитина з мамою вийшли до порогу, отримали, що я привезла і навіть привітань не дослухавши зачиняють перед носом двері. Воно мені потрібно?
Не знаю, чи правильно вирішила, але цього року нічого дарувати не буду! Єдине, що стримує мене від цього ризикованого кроку – свекруха. Я з нею спілкуюсь досі, син часто в неї залишається. Як вона відреагує на це?
У душі відбувається внутрішня боротьба, і маю змішані почуття. Так, ніби як я і ніхто, але ж я є хресна, проте й стояти з дорогезним подарунком на порозі не надто приємне задоволення.
Підкажіть, як правильно бути? Ви б вітали похресницю?
05,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
