Ні дружина, ні мама ( частина 2)
Початок тут: Тяжко визнавати свої помилки, тяжко. Я дуже сподіваюся, що все налагодиться, але мені залишається тільки молитися.
Мене звати Ніна і мені трішечки за п’ятдесят. Я все ще працюю, щоб дотягти до пенсії, але так чесно скажу, що не хочу бути пенсіонеркою, поки отак між людьми, то ще не так відчувається моя самотність.
А історія моя про вибір. Знаєте, є кожного дня у нас вибір, він або правильний або ні, і вже від того вибору ми будуємо свої подальші варіанти і плани.
В молодості я любила одного хлопця, Віктора, він був викладачем в училищі, де навчалася моя молодша сестра, був її керівником.
Оскільки тоді на збори треба було з’являтися батькам. То сестра просила мене бути за старших, бо ми родом з дуже маленького села, майже хутора. Туди й автобуса не було, а треба було кілька кілометрів йти пішки. У мами ще двійко моїх братиків і величезна господарка – їй було не до того.
Отак ми з Віктором і познайомилися, він щось говорив про успіхи моєї сестри, а я тільки зачаровано дивилася на його карі очі.
На кожних батьківських зборах я була присутня аби просто побачити його, а він пізніше зізнався, що робив дуже багато зустрічей з батьками, щоб ще раз зустрітися зі мною.
– Один раз, максимум два треба робити збори, а я робив мало не щомісяця аби побачити тебе, – обіймав він мене.
Далі ми вже почали зустрічатися і я мріяла про весілля. Віктор познайомив мене зі своєю мамою.
Я вперше бачила таке багатство в хаті, таку вивбирану жінку з високим начосом, чесно, мені аж страшно стало, подумала, що та не прийме мене в моєму простенькому платті та поношених туфлях. Так і сталося.
Але я тоді того не відчула, бо вона діяла зовсім по-іншому, не говорила в очі, а облудними методами.
Коли я відчула, що вже ношу під серцем маля, Віктор просто не тямився з радості і сказав, що ми будемо завтра подавати заяву на одруження. Я вся просто світилася і на наступний день одягла на роботу свою найкращу сукню, адже в перериві ми мали побігти в ЗАГС.
Десь на обід мене викликали до начальника і він розповів, що на мою недостойну поведінку пожалілася дуже поважна особа в місті. Я не могла зрозуміти про кого він каже. а коли він назвав прізвище – сполотніла.
Віктор чекав мене біля дверей, тягнув за руку, щоб ми встигли, але все вже було зачинено на обід, але він думав, що я така засмучена через це.
– Нічого, підемо після роботи, може буде ще відчинено.
Я кивнула, але на роботу не пішла, а пішла до майбутньої свекрухи.
Там вона розказала мені, що таке два плюс два. Вона ж майстер в цифрах.
Я уявила, як вона йде в мій гуртожиток, як йде до мого села та говорить мамі всі ті неприємні речі, які сказала мені. Я бачила татове обличчя сіре від сорому, мамині очі, які заливала волога…
Ні, вони не заслуговують все це пережити.
Я погодилася на її умови і взяла у неї гроші і номер телефону лікаря.
Зібрала свої невеликі пожитки і поїхала геть з міста. Просто сіла в потяг і їхала до кінцевої. Мене прибило до Харкова і там я залишилася жити.
Не знаю чи шукав мене Віктор чи ні, мої батьки мені нічого не писали.
Я довго не могла оговтатися від таких стосунків, не довіряла ні одному чоловікові.
Потім вийшла заміж, але дітей у нас не було. Я більше не могла мати дітей.
Я не могла тримати біля себе чоловіка, брехати йому. Тому чесно й зізналася, що сталося і розповіла про своє минуле. Він мене кинув. Я його не осуджую.
Тепер живу одна і кожного разу. Коли бачу маму і дитинку згадую той день, коли я злякалася і зробила найгірший вибір у моєму житті.
Фото Ярослава Романюка.
