Миколу я зустріла в доволі пізньому віці, коли мені було 39 років.
Нашу зустріч я вважала знаковою, бо так вийшло, що до цього часу я ще жодного разу не була заміжньою, а Микола відразу оголосив про свої серйозні наміри щодо мене.
Він вдівець і сам виховує трьох дітей, тому він теж прагнув мати роботу.
Тоді мені здавалося, що я зустріла чоловіка своєї мрії. Саме такого чоловіка я завжди уявляла поруч з собою.
Мене навіть не збентежило те, що він вдівець з трьома дочками – 17, 8 років і 5 років. Я була в ньому дуже впевнена.
Але мої батьки були дуже проти мого шлюбу з Миколою.
Мама дуже хвилювалася, чи зможу я порозумітися з його дітьми.
До того ж, жити ми мали в селі, а я все життя прожила в місті.
Тому батьки мене просили добре подумати, перш, ніж прийняти рішення, про яке я потім можу пошкодувати.
Але я не послухала нікого і вийшла заміж, бо дуже хотіла мати сім’ю.
Зі старшими дівчатами я відразу ж порозумілася, а з молодшою донькою займалися його батьки.
Ми зустрічалися всього пів року і одружилися.
Микола з невеликого селища, що знаходиться неподалік від обласного центру, і ми поїхали до нього жити.
Все почалося, можливо, з дрібниці, але все ж. Я звикла до чистоти і порядку, тут же з цим не дружать.
Гаразд, молодша, ще можна зрозуміти. Але старшій дочці вже 17 років, а в своїй кімнаті прибрати не навчилася.
Я тривалий час мовчала, хоча мені це дуже не подобалося.
Але коли я чекала нашу спільну дитину, і мені стало важко (хоча чоловік мені дуже допомагав по дому) моє терпіння луснуло.
Я почала її змушувати щось робити, а не лежати на ліжку з телефоном.
І тут почалися суперечки і непорозуміння. І я в один момент стала погана.
Чоловік був ніби й на моєму боці, але були і моменти, коли він в ситуаціях, де донька була неправа, виправдовував її, він так і не зміг поставити її на місце.
Тому що дійшло до того, що вона сказала, що не рада моїй дитині, я вже на той час народила.
Я боюся, що така історія може повторитися і з молодшою. Тут теж є проблеми.
З чоловіком теж ми останнім часом не можемо знайти спільну мову.
Весь час сваримося. Він мені дорікає, каже, що він прожив 17 років з дружиною нормально, а зі мною не може, що справа в мені. Я ревную.
На грунті цих непорозумінь і його слів на мою адресу, я стала похмурою, дратівливою.
Я починаю думати, що можливо я і справді зробила помилку, вийшовши за Миколу заміж.
Він мене замкнув, я сиджу вдома з дітьми, далеко від своїх батьків, родичів, друзів, знайомих.
Я дуже хочу налагодити стосунки, але не знаю як.
Я ніби й хочу з ним жити, але не так. І не знаю як? Що мені робити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
