Не скажу, що мені не пекло серденько, коли через п’ятнадцять років шлюбу, мій чоловік не вернувся додому з заробітків.
Пам’ятаю, що тоді мені були дуже потрібні гроші, бо треба було лікувати тата, а всі заощадження ми вже витратили.
Пам’ятаю, що кожного разу, коли йому телефонувала, то єдиним питанням було:
– Коли ти приїдеш, щоб гроші привезти. Ми вже позичили у всіх, у кого могли.
– Та ще га тиждень роботи, – казав мені він.
Тижні перейшли в місяці. А далі бригада приїхала, а його нема.
Тоді й відкрилося, що мав він там любку, яка працювала в місцевому магазині, молода дівчина з дитиною. Видно, не бачила вона в житті нічого доброго, раз на Петра рота роззявила.
І не спинило її те, що вона забирає чоловіка з родини. Забирає у мого тата шанс на життя.
Далі був похорон і прийшлося багато чого продати з особистих речей, щоб віддати гроші, а потім і мені прийшлося поїхати за кордон аби віддати людям гроші.
Тяжко мені було – не передати словами.
Але я ні копійки на себе не витрачала, а робила мов скажена.
З часом віддала гроші, стало легше.
Далі вже не хотіла за копійки працювати в Україні і вирішила, що буду працювати за кордоном і з часом знайду собі там місце і дітей туди перевезу.
Щоб мати папери мені прийшлося вийти заміж і так склалася доля, що я з Томиком зійшлися по-справжньому.
Він був іншим – турботливим та добрим, тим, що зробить тобі вечерю, а зранку бутерброд на роботу, зробить масаж ніг і вислухає тебе.
Скоро у нас з’явилася донечка і я покликала своїх дітей до мене. Мої сини побули трохи біля мене, але ж то хлопці – роз’їхалися і скоро почали жити та працювати. Не далеко біля мене, так що кожної неділі у мене вареники з сиром і сини зі своїми дівчатами.
І ось мій молодший син сказав, що буде одружуватися і хоче весілля в Україні, бо його наречена з нашої області.
Так почалися весільні клопоти і якось так було вирішено, що на весіллі має бути й тато. Має, то й має.
Я вже не мала на Петра в своєму серці зла, просто було байдуже як він там. Звичайно, без нього у мене не було б мого Валентина і на тому дякую.
І ось переддень весілля, приходить Петро на своєрідний хлопчачий вечір до сина і я просто очам своїм не повірила!
Переді мною був старий спитий дід!
Дивився на мене посоловілими очима та клявся в любові, мовляв. завжди мене любив.
А та інша, то таке, думав, що я прибіжу миритися, що він просто покаже мені, де моє місце.
– Ти вічно від мене грошей хотіла!
– Тата тоді треба було рятувати, – не витримала я, – І якби ти тоді не втік, то він би мав шанс!
– То лиш ти собі так думаєш. Це була марна трата грошей, моїх грошей.
У нього є дитина з тією дівчиною, але життя не склалося.
Виявляється, і та жінка хотіла аби Петро витрачав на неї гроші, а Петро не хотів працювати, він хотів відпочивати на пляжі та слинити пиво.
Отак поступово та любка й отримала ось такого чоловіка. Якого сама спочатку частувала. А тепер отримала результат.
Проте, з ним до тепер. Певно, вірить, що Петро візьметься за розум.
До слова – Петро нічого не подарував синові, окрім сорому, бо вже після першого столу його повели спати.
Я дивлюся на своїх синів. На свого чоловіка і донечку і розумію, що дякувати Богу, що все так склалося, бо не знати чим би це все закінчилося. Але я тоді просто не уявляла, що можу жити по-іншому, хай важче, але по-іншому!
Фото Ярослава Романюка.
