Україна без Швейка

Субота, 1 квітня 2023, 05:30
Україна без Швейка
колаж: Андрій Калістратенко

Країна зустрічає другий День сміху на тлі повномасштабної війни. Але хоч безтурботний першоквітневий настрій зостався в нашому минулому житті, місце для смішного залишається і зараз. 

Досить згадати хоч би найпопулярніші меми, що з'явилися після 24 лютого 2022 року: російський військовий корабель, Лукашенко зі своєю картою, окупант Чмоня, затриманий Медведчук, Чорнобаївка, бавовна, Кримський міст, херсонський єнот…

Історикам майбутнього доведеться чимало попрацювати, щоб систематизувати весь гумор російсько-української війни та порівняти його з класикою ХХ століття.

Зазвичай з будь-якою війною пов'язані два абсолютно різні типи гумору: патріотичний і нігілістичний. Ідейний та безідейний. Такий, що надихає, та такий, що знецінює.

Патріотичний гумор багатоликий і розмаїтий, але найчастіше він відводить центральне місце ворогові. Ворог дегуманізований, карикатурний, жалюгідний, боягузливий і невмілий. 

Ворог разюче контрастує з вітчизняними воїнами – хоробрими, сильними та спритними. Усім своїм виглядом ворог доводить, що перемога над ним неминуча.

Історія зберегла численні зразки військово-патріотичного гумору, створені в минулому столітті. 

Реклама:
Російський матрос калічить субтильного японця. 

Французький пуалю розправляється з німецьким кронпринцем. 

Бравий німець дає прочухана представникам Антанти. 

Солдати вермахту, що вторглися до Радянського Союзу, перетворюються на дерев'яні хрести

Після 7 грудня 1941 року японці стають законною мисливською здобиччю для американців: що підтверджує спеціальна ліцензія.

Читайте також: П'ятдесят відтінків конформізму

Приблизно в такому ж ключі витримано й багато українських жартів 2022-2023 років: наприклад, карикатури Юрія Журавля, гіфки від Філла чи написи, складені з віртуальних трупів російських окупантів в чат-боті.

Звичайно, подібний гумор грубий, жорстокий і не надто політкоректний. Крім того, в більшості випадків він не надто дотепний. 

Щоб патріотичні жарти про ворога справді виглядали кумедними, необхідно пропустити війну крізь себе – і відчувати до ворога щиру ненависть. Спостерігачеві зі сторони це недоступно.

Сучасний українець може докладно вивчити історію Першої світової війни. Він може знати про Ельзас і Лотарингію, про Марну і Верден, про руйнування Реймського собору та обстріли Парижа з гармати "Колоссаль".

Але картинка з французьким солдатом, що нокаутує німця, все одно не здасться йому по-справжньому веселою. Для цього потрібно було жити у Франції у 1914-1918 роках і всією душею ненавидіти проклятих бошів.

Читайте також: Україна як вибір

Сучасний житель Європи може гаряче засуджувати російську агресію проти України та співчувати нашій країні. Він може знати про Бучу та Маріуполь, про викрадення українських дітей та ракетні удари по цивільній інфраструктурі.

Але йому все одно не поясниш, що смішного у фотожабах із чорними пакетами для російських трупів. Краще й не намагатися: щоб не шокувати дружнього європейця та не ставити його у незручне становище.

Цілком імовірно, що коли нинішній патріотичний гумор стане надбанням історії, наші власні нащадки теж не вважатимуть його дотепним. Але зараз він затребуваний і необхідний багатьом українцям. Він надихає і бійців на фронті, і мешканців тилу.

Зовсім інакше виглядає війна, відбита у дзеркалі нігілістичного гумору. Він побудований на знеціненні всього того, що складає військово-патріотичний порядок денний. 

Участь у війні оголошується безглуздою. Героїзм – дурістю. Пафосні гасла – нісенітницею. 

Реклама:
Зовнішній ворог або зовсім не з'являється, або мерехтить десь на задньому плані. А головним антагоністом стає система: держава, яка посилає своїх громадян на війну; та армія, укомплектована ідіотами.

Безумовно, найяскравіший приклад – знущальне зображення Австро-Угорщини та її збройних сил у "Пригодах бравого солдата Швейка".

На пострадянському просторі відомі романи Войновича про солдата Івана Чонкіна, які в Росії вважаються "образою самого поняття армії та історії". А заокеанською класикою став телесеріал про американських військових медиків "M*A*S*H": хоча його дія відбувається в Кореї 1950-х, запущений він був під кінець В'єтнамської війни і відображав тодішні антивоєнні настрої.

Сюди можна віднести і поразницьку народну творчість. 

Наприклад, німецькі жарти кінця Другої світової ("Чим займешся після війни? – Візьму відпустку і вирушу подорожувати по всій Великій Німеччині. – Ну, це зранку. А після обіду?"). Або сучасні крамольні анекдоти з РФ ("У Росії Телевізор виграв битву у Холодильника. Але тепер йому доведеться битися з його старшим братом – Рефрижератором").

Читайте також: Мистецтво скасування

Якщо такий гумор з'являється не після, а під час війни, він стає серйозною психологічною зброєю. І, звичайно, завжди є спокуса створювати його спеціально: для морального знищення супротивника.

Але народження добротного нігілістичного гумору потребує внутрішнього залучення, і людина зі сторони з цим знову-таки не впорається.

Іскрометну книгу про пригоди Швейка не змогли б написати ні росіяни, ні серби, ні італійці, з якими австро-угорська армія воювала в часи Першої світової. Популярний серіал про американський військово-польовий госпіталь не змогли б зняти ні в Москві, ні в Пхеньяні, ні в Ханої. І якщо щось подібне з'явиться в Україні, то не з подачі ворога, а зусиллями самих українців.

Реклама:
Не варто думати, ніби ми застраховані від знецінення нинішньої війни, якщо для нас вона оборонна і справедлива. Нігілістичним поглядом на війну вже поділився щонайменше один вітчизняний гуморист – Андрій Щегель, який втік до Туреччини.

В уявленні коміка, який втік, воююча Україна – це "й*баний цирк з попаяними дебілами", а "з*бався, як криса, реалізуючи своє право на оху*нне життя" – розумний вчинок вільної людини. 

Щоправда, реакція українського суспільства продемонструвала, що такий гумор попитом не користується.

Останніми місяцями часто говорять про втому українців від затяжної війни. Проте справжня втома починається тоді, коли патріотичний гумор масово витісняється нігілістичним. 

Поява власного Швейка – ось чого справді варто побоюватись. Ось симптом, який засвідчить те, що війну починають сприймати як чужу та безглузду.

Але поки турбуватися нема про що. На другому році великої війни Україна чудово обходиться без Швейка. І без Щегеля.

Михайло Дубинянський

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді