Я була категорично проти того, аби мама з татом розлучались. ну це ж смішно на старості років розбігатись, все ж життя разом прожили.
Але мама моя категорично була налаштована і одного дня таки виставила тата зі своєї квартири. Звісно я його пошкодувала і сказала, що в моєму домі йому будуть раді і чекатимуть завжди. Ну, тато таки прийшов.
Мій чоловік не надто любив свого тестя, але коли вже постало питання, що тату жити ніде, то він, звісно ж, не замислюючись погодився на те, щоби тато з нами проживав.
У нас квартира простора – чотири кімнати, то в чотирьох мали б місце всі.
Тато приїхав у неділю минулу з речами. Був дуже збентежений і розгублений. Говорив мало, я бачила, що ледь стримує обурення, тому і не лізла до нього.
А в понеділок, десь о дев’ятій він мене будить:
— Машо, – каже, – Вже дев’ята. Мені потрібна кава і сніданок. Я ж до одинадцятої маю на роботі бути. Речі мені підготуй.
Я тоді подумала, що тато у новій хаті поки ще не знає де і що. Спокійно показала йому де кава, де гейзер і розповіла, як вмикати плиту. Дістала з холодильника макарони і розігріла з котлетою, поставила все це перед ним і хотіла іти в ліжко досипати, адже мала цілю ніч з зубками хникала, я лиш о шостій лягла.
Та виспатись не судилось. коли я виходила з кухні, то побачила, що тато сидить нерухомо. Я запитала, що сталось, а він поглянувши на мене мовив:
— Ну сядь, спробуй це поїсти.
Я нічого не зрозуміла, глипнула на страву, навіть понюхала, все гаразд. А тато так зверхньо мені:
— А чим їсти у цім домі – руками?
Я отетеріла. Аж проснулась, їй Богу. Ложки на столі у мене у спеціальній підставці стоять. І це сидіти і не встати до ложки? Треба мені тикати нею. Так лязьнула нею об стіл, що на першому поверсі почули напевне. тато ж хмикнув, узяв, поколупався в тарілці і видає:
— А нормального нічого немає?
Але то були квіточки лиш. Виявилось, що татусик мій ні до води холодної. Йому важко сміття винести, він не може погуляти з онучкою і не знає. що саме потрібно нам з продуктів. Однак, він точно знає. як усе має бути. Повчає і наставляє не тільки мене – узявся і до чоловіка мого. Причому, сам не робить, бо то не його дім, а от присоромити може:
— Двері у вас риплять і дверцята у шафі новій криві. У ванній кран прокапує. Що ти за господар?
шкарпетки і речі свої він не прибирає. що ви? “То не чоловіча ж робота. Сердиться. якщо йому не подаси на стіл і не звариш кофе вранці. буде голодним ходити, доки ти йому не подаси готове і тепле, сам. навіть бутерброд не зробить собі.
Ми й тижня разом не живемо, як чоловік мій заявив, що з нього досить. говорить, що жити з моїм татом наміру більше не має і дав два дні на те, аби його тут не було.
Що мені робити і як бути? Яким би він не був, а він мій тато і мені його шкода. Я люблю його, хоча з кожним днем все менше, якщо чесно.
Дзвонила мамі. але вона про те, щоб він повернувся і чути не бажає. Каже, що нарешті людиною себе відчула і доля колишнього її не обходить.
Зручно так. Скинула з плечей усі турботи а ти. доню. як хочеш будь.
А мені бути як? І сім’ю втрачати не хочу і тата шкода дуже.
08,06,2023
Головне зображення ілюстративне.
