Ще на поминках я помітила дивну поведінку мами і сестри. Дивно, але, вони ніби як сторонились мене, намагались не розмовляти і не підходити до мене. А після всього і геть незрозуміло що почалось.
Моя тітка Маринка була одинокою жінкою. Усе своє життя вона присвятила улюбленій роботі, яка приносила їй гарний прибуток, але не залишала часу на особисте життя. Вона більше за кордоном жила, ніж тут в Україні. Але, на кінець свого життя все ж повернулась.
З кожним роком здоров’я тітки погіршувалося, в останній рік життя вона практично не покидала стін стаціонару. З життя вона пішла у 92 роки, а новину про те, що Марини нашої не стало, сестра мені повідомила телефоном.
Земля в цей момент буквально пішла у мене з-під ніг. Було важко усвідомлювати, що людини, яка говорила ще вчора по телефону з тобою, вже немає. Моя тітка Маринка була живчиком і оптимісткою. Вона часто приїздила до мене в гості і я бувала у неї не рідше двох разів на місць.
Того ж таки дня я сіла в автобус і поїхала додому щоб провести близьку людину в останню путь.
Ночувати я залишилась у мами, а те, що відбувається навколо, було на той момент нереальним. Мама теж дуже переживала, не могла навіть говорити нормально зі мною. Вночі у нас із нею відбулася довга розмова, під час якої вона розповіла, що всі заощадження тітки пішли на стаціонар.
На те, аби провести її в останню путь довелось позичати, але думати на той момент про фінансову сторону питання мені зовсім не хотілося. Я лише сказала, що зі свого боку допоможу і віддала мамі сім, чи вісім тисяч, що узяла з собою.
А вже наступного дня почалось щось геть не зрозуміле. На поминках ніхто навіть не підійшов до мене, а посадили мене зовсім із незнайомими людьми. У той час, поки я сиділа далеко, мама із сестрою постійно щось між собою обговорювали і навіть чоловік сестри завжди привітний Сашко і той від мене тримався на відстані.
Випадково я почула, що незадовго до того, як піти в засвіти тітка переписала квартиру на маму мою. Подібний факт не викликав здивування чи ревнощів, оскільки я мала власну нерухомість і добре заробляла. Та й не треба мені ті квадратні метри у нашому містечку. Навіщо, якщо навіть у мого малолітнього сина вже на даний момент є квартира, яка чоловіку від діда дісталась?
Я мала їхати увечері і коли подзвонила наступного дня до мами. аби сказати, що я доїхала – трубку вона не взяла. Так само не відповіла і сестра. та навіть зять і той “Алло” не мовив. Гудки довгі і все.
Через два тижні я не витримала і сама поїхала додому. Мама дуже здивувалась і якось, мені здалось, насторожилась коли побачила мене на порозі. Коли я запитала, чого зі мною ніхто не розмовляє. вон щось почала говорити про справи якісь і про зайнятість велику. А я краєм ока побачила, що у квартирі маминій багато чого змінилось. Якось врапт з’явилась нова техніка і штори на вікнах були не дешеві. я на цьому розуміюсь, адже нещодавно вдома міняла.
Дуже швидко і сестра приїхала. Я звернула увагу на те, що коли вона заходила в квартиру, то поклала ключі від машини в сумочку. Мене здивувала наявність у неї авто, наскілки я знаю, заробітку у них немає такого, щоби купити ту машину, що я під під’їздом побачила.
І тут мені якось врапт все стало зрозуміло. Від усвідомлення всього стало гірко. Не тому, що мені ніхто нічого не розповів. Не тому, що мама свій спадок із сестрою меншою поділила. Ні. Мені стало дуже прикро, що вони все це приховують від мене і ніби чекають, що я почну щось говорити.
Вісім місяців минуло. наскільки мені відомо, мама квартиру тітки продала і сестра нині переїхала десь сюди, в столицю. Зі мною і досі ні мама ні сестра не спілкуються.
Я ж нічого у них не прошу, ні про що не запитую. Поясніть, чому таке ставлення?
08,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
