Чому ЗСУ не зайшли у Крим до кінця весни, як обіцяв Буданов? Пояснює представник ГУР Андрій Юсов

З вересня минулого року голова української розвідки Кирило Буданов неодноразово анонсував: "ЗСУ зайдуть у Крим до кінця весни 2023-го". Однак цього не сталося.

Представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Андрій Юсов тепер називає це лише можливим сценарієм.

Коли тепер чекати, що Збройні сили України зайдуть на територію окупованого Криму?

Хто міг віддати наказ підірвати Каховську ГЕС та хто міг його виконати? 

Як події на Бєлгородщині вплинули на настрої військово-політичного керівництва Росії?

Що відбувається всередині російської армії? 

У скількох бойових виходах особисто взяв участь Кирило Буданов?

Про все це "Українська правда" поговорила з Андрієм Юсовим.

Нижче – головні тези цієї розмови. Її повну версію дивіться тут:

"Багато окупантів у Криму вже спакували валізи" 

– "Збройні сили України зайдуть до Криму до кінця весни 2023 року". Цей прогноз очільник ГУР Кирило Буданов неодноразово робив у різних інтерв'ю.

Але весна 2023-го вже позаду, а це передбачення чомусь так і не справдилось. Чому?

– Ми говоримо про сценарії. Це ж не ставка у букмекерській конторі і не календар відривний на стіні. 

Корективи відбуваються. Але загальна ситуація і загальна оцінка залишається без змін: Україна безумовно поверне Крим. І в цій ситуації слова Буданова точно будуть пророчими.

– На яку дату зараз можна скорегувати цей прогноз?

– Оскільки зараз іде активна фаза дій українських сил безпеки й оборони, я гадаю, що неправильно обговорювати конкретні дати. Але думаю, що буде тепло.

– Зараз у Криму часто можна почути вибухи, побачити "задимленння" на різноманітних стратегічних об'єктах та "кібербавовну" на місцевому ТБ, де транслюються то звернення Володимира Зеленського, то звернення Міноборони України. 

Як все це впливає на настрої окупаційної влади Криму і тих, хто її там підтримує?

– На настрої великої частини місцевого населення, яка чекає на деокупацію, це впливає позитивно, підбадьорливо.

Що стосується представників окупаційної адміністрації, то для них це – чергові свідчення того, що вони там – тимчасові гості. Багато з них уже спакували валізи і відправили свої сім'ї в умовно безпечні місця.

Пересічний склад окупантів залишається. Його думка нікого не цікавить. І навіть якщо у них є панічні настрої (а у них вони є), то на це ніхто не зважає. 

– Наразі вже говорять про певні проблеми у Криму з водопостачанням через підрив Каховської ГЕС. 

Читайте також: Все, що потрібно знати про катастрофу на Каховській ГЕС

У ГУР неодноразово говорили, що мінування російськими військами цієї споруди відбувалося ще у квітні 2022 року. Чи відомо, який саме тип вибухівки і в якій кількості окупанти використовували для цього?

– Зараз порушене кримінальне провадження, триває слідство і всі дані передаються в межах цього розслідування. 

Так, це була вибухівка. Так, це був внутрішній вибух і керована детонація. Це та інформація, яку ми зараз можемо оприлюднювати. 

– Чи відомо наразі ГУР, хто саме віддавав наказ підірвати Каховську ГЕС і хто саме його виконував?

– Я можу свою особисту думку сказати. Оскільки цей теракт за масштабами можна порівняти із рішенням про повномасштабне вторгнення до України, то рішення ухвалював і остаточний наказ віддавав безпосередньо російський диктатор Путін. Жоден інший суб'єкт, жодна інша особа на території так званої Російської Федерації на себе таку відповідальність не взяла б. 

– А щодо виконавців?

– Хто виконавці? Російські підрозділи, які дислокувалися на території навколо Каховської ГЕС і дамби, відомі. Але гадаю, що на етапі мінування були задіяні й інші спецпідрозділи. Переконаний, що діяла окрема група страхування (на випадок, якби кадрові військові відмовилися від виконання цього завдання).

– Згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду, підрив Каховської ГЕС підпадає під класифікацію "воєнного злочину".

Ще у жовтні Кирило Буданов казав, що виконавців таких злочинів буде розшукувати "український Моссад", і що він нібито уже діє. 

Якщо це так, скільки він налічує особового складу? Якими саме операціями займається? І яку роль у цьому виконує Головне управління розвідки?

– Не буду цього озвучувати з міркувань безпеки. Але якщо ми проаналізуємо, скільки за останній рік різного роду випадків траплялося і з колаборантами, і зі зрадниками, і з рашистами на тимчасово окупованих територіях, а також у Росії, то легко можна скласти "2+2". 

Читайте також: "Посилай хлопчиків". Три історії про помсту Моссаду воєнним злочинцям і терористам

Але Україна – цивілізована держава. І головні воєнні злочинці (той самий Путін і його найближче оточення) мають бути засуджені Міжнародним трибуналом. А для цього їх треба доставити до нього. І робота щодо цього триває. 

"Буданов – одна з важливих цілей для режиму Путіна"

– Не так давно в інтерв'ю моєму колезі про спецпідрозділ "Кракен" його командир розповів, що керівник ГУР Кирило Буданов особисто брав участь у спецоперації зі звільнення селища Руська Лозова на Харківщині наприкінці квітня 2022 року. 

Як часто Кирило Буданов бере участь у таких бойових виходах і для чого він це робить?

– Це не єдиний приклад і не єдина операція, де Кирило Олексійович Буданов брав безпосередню участь. 

Він на власному прикладі показує і бійцям, і навіть командирам приклад мотивації, планування і реалізації завдань. 

Думаю, що Головне управління розвідки від цього лише виграє. Бо коли командир перебуває безпосередньо "на землі", знає і бачить, що відбувається, це дозволяє ухвалювати більш відповідальні і потрібні рішення.

– Про яку кількість таких бойових виходів можна говорити? 

– Не одиниці.

– Якщо говорити про діяльність ГУР загалом, які найуспішніші операції можна назвати?

– Із тих, які публічно можемо проговорювати, наприклад, острів Зміїний, повітряний міст на Маріуполь (з доставкою обладнання, харчів та евакуацією поранених), звільнення Харківщини (ділянки, де активну участь брали спецпідрозділи ГУР МО "Кракен"), оборона Київщини (батальйон "Шаман"), міжнародний легіон (це теж унікальний, великий і цікавий досвід).

– Нещодавно російська пропаганда "поховала" Кирила Буданова. Це виявилося фейком, але всі розуміють, що під час повномасштабного вторгнення вище військово-політичне керівництво України перебуває під особливим прицілом у російських військ та спецслужб. 

Скільки разів за весь цей час на Кирила Буданова спробували вчиняти замахи?

– Було більше 10 спроб. 

– У лютому цього року пан Буданов підтверджував, що у приміщення Головного управління розвідки прилітала ракета. Чи відбувались після цього інші ракетні атаки безпосередньо на ГУР? 

– Ви ставите запитання, на які правильної публічної відповіді не існує. Але я можу точно сказати, що ГУР продовжує свою ефективну роботу. Усі підрозділи, все, що стосується інформаційної роботи, збору даних і багатьох-багатьох інших напрямів (як публічних, так і непублічних) ані на годину не припиняли свою ефективну роботу. 

Те, що ворог намагається і буде намагатись впливати різними способами на роботу сектору безпеки і оборони, – буде. Але ГУР це не зупинить і не зупинило на жодну годину.

"Повторювати масштабні ракетні удари, як на початку війни і взимку, у Росії немає можливості"

– Якщо продовжувати тему російських ракет, то пан Буданов неодноразово говорив, що у Росії їх залишилося на "2-3 масовані обстріли". 

Але ми бачимо, що, наприклад, у травні значно збільшилася інтенсивність ракетних обстрілів столиці України. Завдяки чому Росія це робить?

– У них зберігається можливість виробництва нового ракетного озброєння. Окрім того, коли ми говоримо про ракетні удари, вони бувають різні. 

На першому етапі повномасштабного вторгнення і потім – під час спроб занурити Україну у повний блекаут – вони ракет не шкодували. Тоді Росія витратила більшу частину наявних запасів свого високоточного ракетного озброєння. 

Після зимової абсолютно програшної історії з так званим ракетним бліцкригом по енергетиці було певне затишшя. І за цей час вони дещо виробили. Наприклад, десь 30 "Калібрів" рашисти можуть виробляти щомісяця. "Кинджалів" або "Іскандерів" – менше. 

Окрім того, змінюється тактика. Тепер вона гібридна, коли застосовуються і "Шахеди", і балістика, і крилаті ракети одночасно. 

Якщо раніше обстріли були по всій Україні, то зараз ворог обирає для себе ключові цілі. І Київ сьогодні став сакральною ціллю для путінського режиму. 

На ці атаки у них іще є ресурси. Але повторювати такі масовані масштабні ракетні удари, які були по всій території України від початку повномасштабного вторгнення і взимку, у них зараз немає можливості. 

– Днями в Ірані заявили, що виготовили гіперзвукову ракету. Наскільки великою є ймовірність, що вона опиниться на озброєнні у Росії? І взагалі, наскільки великою є зараз військова допомога з Ірану для РФ?

– Військова співпраця Ірану і Росії триває. Ми це бачимо по партіях безпілотників, які постачають до Російської Федерації. 

Чи існує загроза постачання балістичних ракет? Це те, що хотів би отримати російський режим. Але поки що фактів такої передачі нами не зафіксовано. І Україна, і коаліція наших партнерів робить все можливе, щоб цього не сталося. 

– Від яких країн зараз Росія отримує військову допомогу?

– Ми вже згадали Іран. Залишилася Білорусь. Там, в принципі, відкриті всі можливості і для ремонту техніки, і для її відновлення, і для її розконсервації. Є інформація про Північну Корею. В принципі, перелік країн не такий вже й великий. 

Далі починаються історії про "сіру" співпрацю, про так звані фірми-прокладки, про товари подвійного призначення. Але з цим вже складніше боротися, бо до таких речей іноді навіть претензії важко висунути.

Ну і контрабанда військового озброєння, звичайно. Рашисти – це країна номер один з пошуку і спроб реалізації контрабандних каналів озброєнь на свою територію.

– Зважаючи на все вищесказане, як би ви оцінили нинішній стан озброєння російської армії?

– Все, що вони модернізували і показували світу, вже було використане або було знищене.

Але це велика країна з величезними запасами старого радянського озброєння, з певними можливостями нового виробництва.

Так, у них є серйозний брак сучасної оптики, електроніки, але водночас у них є можливості для виробництва. Тобто вони все ще становлять небезпеку. 

"Межа між прихованою і неприхованою мобілізацією у Росії стає все більш тонкою"

– Якщо говорити про особовий склад, які зараз настрої у російській армії? 

– Моральний стан не лише окупантів, а і в цілому воєнно-політичного керівництва Росії погіршується. Стратегічний глухий кут, в якому вони опинилися, вони вже усвідомили. Але вони не мають жодного уявлення, як із нього вийти. Хороший настрій при цьому важко собі уявити. 

– Разом із Міноборони ГУР координує проєкт "Хочу жить", у межах якого російські солдати можуть добровільно здаватися в полон. Наскільки популярним серед російських військових він виявився, і скільки із них здалося разом із військовою технікою? 

– Понад 3 тисячі заявок ми стабільно отримуємо в місяць від російських військовослужбовців, які хотіли б скористатися цим проєктом. 

Кожне таке звернення – індивідуальна спецоперація, складна у реалізації. Рахунок іде на сотні тих, кого вже вивели. 

Випадків, коли здаються разом із технікою, зовсім небагато (можемо говорити про десятки). Реалізація подібної ідеї від задуму до втілення в життя – дуже складний процес.

– Чи триває у Росії прихована мобілізація і в яких масштабах?

– Межа між прихованою і неприхованою мобілізацією стає з кожним днем для путінського режиму все більш тонкою: активніше застосовуються елементи цифрового концтабору (наприклад, повістки в електронному форматі). 

Вони готуються до того, щоб мобілізаційні заходи були нормою, аби їх можна було взагалі не приховувати. 

– Ми бачимо, що останнім часом у певних регіонах Росії неспокійно. Зокрема на Бєлгородщині. Наскільки ці події впливають на настрій військово-політичного керівництва РФ і особисто Путіна?

– Поганий в нього настрій і поганий настрій у оточення, бо доповісти правду ніхто не може, а неправду теж не дуже хочеться казати. 

 "Візити Путіна на окупований Південь – абсолютна постанова"

– Загалом, коли представники Головного управління розвідки говорять про Путіна, дуже часто можна почути тезу, що "Путін – не один. Їх – декілька". І особисто в мене завжди виникає запитання: на яких конкретно даних ви ґрунтуєтесь, крім того, що візуально ці люди можуть відрізнятися? 

– Путін використовує технологію двійників. Це – факт, який ґрунтується як на оперативних розвідданих, так і на оцінках лікарів-фізіогномістів та багатьох інших фахівців.

– Ви можете навести конкретний приклад, аби наочно продемонструвати, що в певний момент в певному місці був не Путін, а його двійник?

– Його візити на окупований Південь – це абсолютна постанова (причому погано і швидко організована). Була дуже велика відмінність і в поведінці, і в зовнішності "Путіна". Він би ніколи не сів у той автотранспорт і в такому вигляді. Він би не спілкувався з умовним місцевим населенням, бо ми розуміємо, що доступ до живого Путіна в Кремлі навіть для своїх дуже обмежений (багатометровий стіл, який стає усе довшим і довшим; карантини, які всі проходять). 

Якщо Путін навіть з представниками іноземних країн зустрічається на великій відстані і не потискає руку, то те, що бачили в Маріуполі, на окупованій Херсонщині, – точно постанова і вистава. 

– А чи є у вас відомості, де ці двійники на території Росії мешкають? Вони всі в одному місці? 

– Не в одному. 

– Вони не контактують одне з одним? 

– Вони в закритих місцях і під надзвичайно пильною охороною. 

У Лукашенка, до речі, немає двійника.

– Чому?

– Занадто нетиповий. Тому я думаю, що крім українських пародистів, ніхто би і не міг претендувати на цю роль.

"Колективний Путін" стає все більш агресивним"

– Якщо говорити загалом про військово-політичне керівництво Росії, хто зараз там має найбільш вагомі позиції і в кого вони найслабші? 

– Патрушев традиційно залишається впливовим суб'єктом. Мєдвєдєв – абсолютно номінальна історія. Шойгу залишається в процесі. Великою мірою, можливо, навіть уже не з власної волі, але тут уже тікати немає куди.

В цілому коло звужується, і той "колективний Путін" стає все більш агресивним і все менше довіряє оточенню. 

– Як би ви оцінили нинішню діяльність Головного розвідувального управління Росії, Служби зовнішньої розвідки та ФСБ? Наскільки вони є сильними, впливовими та вигадливими у своїх спецопераціях?

– На відміну від регулярної армії, яка часто абсолютно справедливо висміюється, російські спецслужби залишаються достатньо небезпечними: на їхню роботу, утримання і проведення ними операцій виділяється колосальний ресурс. Недооцінювати їх не варто. 

Інша справа – наскільки їх слухають, наскільки зважають на їхню думку, наскільки вони можуть об'єктивну інформацію доносити. З огляду на те, яке було ухвалене рішення про повномасштабне вторгнення, вочевидь, не все так добре зі збором інформації та з її передачею. 

Але вони небезпечні та становлять серйозну загрозу не лише для України.

"Дозвільний лист для Трубіцина – питання не про прізвище, а про систему"

– Хотілось поговорити і про агентів ГУР. Зазвичай це – закрита інформація. Але останнім часом було кілька випадків, коли вони самі називали себе. 

Наприклад, ескортниця Ксюша Манекен опублікувала пост, у якому повідомила, що отримала відзнаку "За сприяння воєнній розвідці України 2 ступеня". 

Чи могли б ви пояснити, чим ця людина допомогла ГУР? Що це взагалі за історія?

– Я думаю, що оприлюднення цієї інформації було помилкою. 

Але вона допомагала. Наскільки я знаю, допомагала серйозно. Йдеться про роботу на інформаційному фронті, не про агентурну роботу.

– Тобто її завдання були інформаційного характеру?

– Так.

Це нормально, що Головне управління розвідки, як і розвідка будь-якої країни світу, користується допомогою абсолютно різних людей (з різними амплуа і життєвими шляхами) для досягнення своїх інтересів і захисту національної безпеки. Так і повинно бути. 

Якщо хтось думає, що у нас співпраця лише з кандидатами наук і професорами з бездоганною репутацією –  це не так. 

– Також є запитання щодо пана Трубіцина, підозрюваного у корупції, якому Головне управління розвідки видавало спеціальний лист на вимогу іншої структури, завдяки чому він виїхав за кордон і зараз не виходить на зв'язок. 

Чи не шкодують у ГУР про це?

– Це питання не про прізвище, а питання про систему.

На той момент ні в прикордонної служби, ні в тих, хто подавав лист, ні в тих, хто його підписував, не було законних підстав не випускати цю особу за територію. Не було таких підстав. 

Але, звичайно, такі речі не повинні повторюватись. 

Я сподіваюсь, що ця людина повернеться і візьме активну участь у діях, які пов'язані з правосуддям. Але якщо цього не станеться, я не відкидаю, що він може повернутися в Україну в інший спосіб.

– В який?

– В якийсь інший.

Якби у прикордонної служби була позначка навпроти цього прізвища, що є підозра, є обмеження по виїзду, його б не випустили навіть з листом. Лист – це не індульгенція.

– Тобто зараз ви знімаєте частково відповідальність з ГУР за те, що такий лист був виданий?

– Ні, я просто констатую. Якби хтось знав, що він не повернеться, звичайно б, йому нічого б не підписали. Бо дуже велика відповідальність на людях, які користуються документами. 

Софія Середа, УП