Польська пані в Канаді: «То виходить нас вчили з дитинства ненавидіти українців?... Але вчили ж»

Прозріння на Великдень

Устина волонтерить і в Канаді, і в Україні: а тим часом -- творить

Це допис Устини Стефанчук – креативної волонтерки з Канади, яка має там домогосподарку чи прибиральницю родом із Польщі.

Вчора Устя опублікувала розповідь, яка зараз розходиться мережею.

Розповім вам історію для роздумів.

Устини Стефанчук мешкає в Канаді

Час від часу, коли я вже зовсім завалена роботою і не маю змоги дихнути, я запрошую чистити хату одну паню. Звати її Ольга і за іронією вона полька.

Іронія полягає в тому, що у 90-их моя мама прибирала в Польщі у польської пані (досі памʼятаю її імʼя – Івонна). Ця Івонна ставилася до мами як до недолюдини, як другого сорту, як не просто до прибиральниці, як до української прибиральниці….

Мама це терпіла майже рік, щоб могти щомісяця передавати мені автобусом з Перемишля пакунки з йогуртами, польською шинкою і іншими смакотами, які були єдиним, що я їла, бо я до них звикла.

 

Я вже колись писала, що в середині 90-их, кількома роками раніше я жила і ходила до школи впродовж майже двох років в невеликому містечку під Варшавою (то окрема історія, радше, позитивна).

Але повернімося до пані Ольги.

Почну з того, що я дуже поважаю її працю і намагаюся це всіляко підкреслювати, як і те, що я вдячна пані Ользі за допомогу і змогу вправляти свою польську.

Вона взагалі дуже кумедна – проста жінка з польського гуральського села, яка вже майже 20 років в Канаді, але досі англійською не розмовляє.

Оця її простота вона дуже своєрідна, бо втілюється у чесності, яка межує з грубістю.

 

Наприклад, якось вона прокоментувала кількість картин в нашій хаті, мовляв забагато мотлоху) Ага, Кричевського і Криволапа ))

 

Або якось іншого разу вона щось прокоментувала про моє сиве волосся, я ж віку її дітей, я ж ще дуже (бгг) молода, чому я себе старю, - допитувалася жінка.

Тобто, якісь такі необдумані, простацькі коментарі, які мене не ображають, і на які я, справді, навіть не звертаю уваги, але які присутні щоразу.

Вчора я її, з нагоди Великодня, пригостила пляцком з кавою і вперше за весь час, я нічого не читала і не мала клієнтів, то ж могла сісти і собі з кавою. І от вона випалили зі своєю звичною безпосередністю:

«Пані Юстина, ви і пан Міхал найбільш освічені українці, яких я знаю, ви більше подібні на польських аристократів, ніж на українців.»

Я спиталася, а які на її думку мають бути українці.

Вона відповіла, що все її життя, ще в Польщі існувала думка, що українці то задрипанці «дзяди» (вона сказала), такі жебраки, неосвічені і некультурні, які більше пасують до Росії, ніж до Європи.

Я спитала її як багато таких українців вона реально бачила?

Вона замислилася і відповіла, що жодного мабуть, бо навіть пані, яка доглядала в 90 в них в родині дитину, мала консерваторську освіту і була українською скрипалькою високого рівня (я одразу знову згадала мою маму і Івонну).

Пані Ольга задумалася, довго шпортала свій пляцок, а тоді видала найбільш несподівану думку.

«То виходить нас вчили з дитинства ненавидіти українців? Ну не те, щоб всіх вчили. Але вчили ж. Була в повітрі ця думка.

 

І ми це впустили в своє серце (як всі польки старшого середнього віку вона побожна), ми дозволили гріху ввійти в нас і навіть не розуміли, що то гріх говорити несправедливо погано про ближнього».

 

Ми обидві мовчали.

 

«То чим ми відрізняємося тоді від москалюв, їх так само з дитинства вчать ненавидіти»

Її ця думка так збентежила, що я вирішила повернути її до реальності і заспокоїти. Ми ще трохи попили кави, поговорили про плани на свята і вона пішла.

Насамкінець, вже в дверях, вона виходила, а тоді затрималася і поставила свою руку на мою, якою я тримала клямку, щоб закрити двері.

Це було і вибачення, і сором, і біль.

 

А ще це було збіса зворушливо і дало мені якийсь внутрішній спокій в контексті історії із зерном і інших польських антиукраїнмьких випадів.

Бо у вихованні шовінізму і українофобства між Росією і Польщею таки дійсно є багато схожого. Різниця в тому, що з поляками ще можна про щось говорити, а москалюв треба просто ….

На фото я сивоволоса і горда))

Радіо Трек: НОВИНИ

Радіо ТРЕК у Telegram · Twitter · Facebook.
Viber: 063-734-106-4

Максим Розенко

Відкрити плей-лист

Загублені ключі

Загублено зв'язку ключів у чорній шкіряній ключниці. Прохання повернути за винагороду

На Князя Романа загублено чоловічий золотий ланцюжок

Сьогодні близько 9-ї години ранку на вулиці Князя Романа, 13, 6 під'їзд загублено чоловічий золотий ланцюжок з хрестиком. Прохання повернути за ВИНАГОРОДУ.

У Рівному згубився песик Арчі

Вчора зник йоркширський тер'єр сріблястого окрасу, Арчі. Собаку бачили в районі Політону, Автовокзалу Обласної лікарні.  Прохання повернути за винагороду.

Більше оголошень