Я й не думала, що ця частинка мого життя колись відкриється. Все своє життя комплексувала через ніс. В мене він був великим, з горбинкою і зовсім мені не подобався. Загалом, все лице було тендітним і ніс на ньому виглядав ніби як в якоїсь відьмочки.
В підлітковому віці саме ніс я вважала причиною всіх невдач на любовному фронті.
Мати намагалася мене підбадьорити, але нічого з того не вийшло, тож як тільки мені виповнилося 18 я пішла на роботу і сумлінно складала на “ніс”.
Ви не уявляєте моєї радості, коли нарешті в мене появився красивий і тендітний носик. Це дуже додало мені впевненості в собі, я почала любити свої фото з боку, бо раніше я могла робити фото тільки як на паспорт, щоб не було видно горбинки.
Впевнена і красива я почала приваблювати хлопців, тоді в мене і сумніву не було, що все це через те, що я все виправила.
Так минуло декілька років, я зустрічалася з одним хлопцем, але одного дня ми розбіглися.
Ми жили в Донецьку, тож ще в 2014р переїхали в Київ. Стосунки на відстані швидко закінчилися, це напевно єдине про що я жаліла.
Та насправді я була рада опинитися в столиці, моя дитяча мрія про це здійснилася. Давало радості й те, що всі наші альбоми ми забули в Донецьку. Тоді було не до них, та й ми мали надію, що невдовзі повернемося.
Та тепер я була тільки рада, що ніхто й не дізнається якою я була тоді з тим не красивим носом.
Тут в Києві я познайомилася з чудовими хлопцем, на ім’я, Денис. Він був дуже уважним, галантним, часто робив мені компліменти. До весілля ми жили два роки разом, багато чого пройшли, і були впевнені один в одному.
На медовий місяць ми поїхали в Іспанію, на три тижні. Десь на першому тижні мені стало погано, почало нудити від запахів тоді я дізналася, що чекаю дитину.
А за дев’ять місяців народилася здорова донечка. Ліза була схожа на мене, а особливо її носик…
Будучи маленькою це не було так помітно, але коли донька пішла в садок то друзі почали жартувати ніби вона від “сусіда”.
Спочатку це були ніби просто жарти я й не думала, що це зайде кудись далі і створить мені проблем.
А недавно Денис мені висунув звинувачення в тому, що може це і не його дитина і він хоче зробити якийсь тест. Фото із старим носом в мене немає, але що мені залишається робити.
Невже такі підозри нормальні? І як взагалі жити потім з людиною, яка може так не довіряти?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
