Вчора у нас з Назаром була річниця весілля. Не кругла, 7 років, але все-таки для мене це значна і щаслива дата, тому щороку ми її скромно відзначаємо.
От я і вирішила влаштувати нам романтичну вечерю, домовилася з мамою, що вона забере донечку до себе і вранці відведе її в садочок.
Але сталося те, що трапляється все наше сімейне життя, нічого нового. О 20.00, коли ми їли, смакували ігристе і дивилися фільм – дзвінок у двері.
Вони, мої любі “дівчаточка” – свекруня і зовиця, запахло їм, певне, аж в сусідній район міста моєю запеченою курочкою, от вони і вирішили явитися як ясні сонечка, поласувати з нами, а заодно поділитися з нами усіма своїми проблемоньками і проблемищами, що на них навалилися. Та ще й грошенят у Назарчика попросити – треба ж допомагати найближчим!
З самого початку нашого з Назаром сімейного життя у мене з його родичками – мамою і молодшою сестрою – були добрі взаємини, але поступово все зійшло нанівець.
Зміни сталися, коли я у якийсь момент не витримала і висловила свою думку. Я довго мовчала про те, що сестра чоловіка постійно ходила до нас у гості. Дозволу у мене не питала, хоча ми живемо в моїй квартирі. Запитувала вона чоловіка, а Назар ставив мене перед фактом. Дивно, але до певного часу, я якось спокійно до цього ставилася.
Але коли вибачте, я хотіла чоловікові влаштувати романтичну вечерю кілька років тому, а вони заявилися отак само, як і вчора – тоді я не витримала.
Якийсь час ходили рідше, а потім все відновилося – в будь яку мить вони заявляються зі своїми проблемами – і давай на нас їх усі сипати.
Звичайно, вечір вчора був зіпсований. Між нами з чоловіком – конфлікт. І так щоразу після їхнього приходу. Моя свекруха, до речі, досі не сприймає мене як невістку. моя думка для неї нічого не варта.
Вчора я сказала Назару: або ти зі мною, або йди до своїх родичів. Хоча насправді мені дуже сумно, адже все ніби добре у нас, але тільки-но свекруха чи зовиця з’являються в нашому житті – все летить шкереберть.
Сьогодні мама Назара приїхала, не привіталася. Ні вітаю ні до побачення. Ото хіба так можна? Просто прикро. Я сказала, що так не можна чинити, як вона, так образилася. Чудна жінка. Я вважаю, кожна доросла людина зобов’язана приймати правду. А не відвертатися від дружини сина.
Як жити з такими родичами і зберегти родину? Підкажіть, будь ласка, порадою, бо я вже дуже сумніваюся, що це можливо.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
