Третій рік я живу в “клітці” з чоловіком і його мамою. Я вже опустила руки. Сподіваюся на вашу допомогу порадами і думками.
До весілля у нас з Максимом все було чудово. Потім ми дізналися, що я при надії, розписалися і почалося сімейне життя. Чоловік привів мене у свій дім. З того часу його матінка цілодобово мене у всьому дорікає: це так не роби, тут ти зробила не так – і понеслося з самого раночку і до пізньої ніченьки.
Коли я чекала ще нашу Мартусю, мама Максима мені не дозволяла вдень прилягти поспати чи просто відпочити, а увечері говорила Максиму: “Поки ти на роботі, твоя жінка весь день лежала, змусити не можу її нічого робити!”
А насправді – я тільки лягла подрімати, вона заходить в кімнату і каже: “Знову лежимо? Іди підлоги мий, у мене інших справ багато!”
Коли я народила донечку, свекруха почала вчити мене всьому, хоча я трьох братів рідних виростила! Маму на роботу відпускала, а сама сиділа з ними. Тобто досвіду у мене більше ніж у матері Максима!
Словом, дуже важко мені живеться тут. Моя мама не втручається лише тому, що я її попросила. Бо ми з Максимом то посперечаємося, то помиримося, а моя мати потім крайня буде. Хоча мама моя вже плаче від того, що зробити нічого не може.
Переїжджати чоловік від свекрухи не хоче тому, що маму одну не хоче залишати і можливості немає у нас фінансової, кредит великий у Максима за машину.
Я дуже часто хочу зібратися і піти з дитиною, але водночас шалено люблю чоловіка, не уявляю життя без нього. І водночас жити так я втомилася, Галина Михайлівна мене абсолютно у всьому звинувачує і робить так. щоб була винна я. хіба про таку жіночу жіночу долю я мріяла і таке сімейне щастя?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
