Попросили ми в суботу сина приїхати в село, бо потрібно було вибрати картоплю з кіпця, скоро ж будемо садити. Та Олег подзвонив вже від тещі, і сказав, що не зможе, бо там важливіші справи – шашлик смажиться. Ми йому з чоловіком квартиру купили, все життя для нього жили, а на старість видались не потрібними. До нас як вони їдуть то і буханки хліба не везуть, а свасі і шкарпетки і колготки!
І я з чоловіком і моя сваха, живемо в селі, але нас розділяє сто кілометрів, тому в гості сильно їздити немає як.
Наш єдиний син одружився на Аллі досить рано, хоча ми просили Олега не спішити. Олегу було двадцять два, а його наречена на рік молодша.
Після весілля молодята стали жити в квартирі, яку ми подарували Олегу. Від нас це було не далеко, бо квартира в районному центрі, але щось діти собі подумали, продали цю квартиру, і взяли іпотеку в області.
Це їх справи, я сильно не втручалася, хоча образливо було, бо до нас вони почали приїжджати врази менше.
Діти жили, можна так сказати, посерединці між моєю свахою і між мною та чоловіком.
Але річ в тім, що до нас син просто дорогу забув. Сваха моя ще досить молода, розлучена і завжди знаходила собі якогось кавалера.
Господарства в неї, окрім курочок, немає, ось діти туди й навідувалися частіше нас. Ви собі не уявляєте як це було, коли ти телефонуєш сину, просиш приїхати, а він каже: “Та ми вже домовилися з Лесею Богданівною, навіть шашлик купили, тому, вибачайте”
Знаю не з чуток, що син з невісткою як їдуть то мамі і з одягу щось купують, я не кажу про шуби чи сукні, а якісь колготки чи шкарпетки, а як до мене раз в рік приїдуть, то навіть буханку хліба не куплять.
Яке б свято не було, все вони в свахи, ніби медом там їм помащено.
А за цю суботу я попередила сина заздалегідь. Річ в тім, що картоплю на посадку всю зиму ми зберігаємо в кіпці – це на вулиці викопується невеличка яма, куди зсипається картопля і добре зберігається.
Вже весна, тому я подумала, що пора її вибрати, бо скоро будемо вже садити.
Це ж треба в мішки і тачкою повозити. Я сили такої з чоловіком не маю, тому і попросила Олега, щоб приїхав і допоміг.
І що ви думаєте – не приїхав Олег. А все тому, що в нового ухажора моєї свахи був день народження. Але син навіть не подзвонив, не вибачився.
“Мам, та найми якусь людину. Що, в селі нема здорових хлопців?”
Хлопці то є, але де ж тих грошей набрати. Син цього не розуміє, а я не можу йому прямо сказати.
Дуже мені образливо, що єдиний син, якому ми з чоловіком квартиру купили, щоб на старт було, а Олег весь вільний час приділяє тещі.
Рідні батьки для нього – ніхто…
Як дати сину зрозуміти, що ми не вічні і потребуємо його уваги та підтримки.
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
