Хіба я її такому вчила чи я її до такого готувала. Та я хотіла аби вона краще за мене жила і точно щасливіше, все життя присвятила лише їй. Та й, по-правді, ніхто мені й не траплявся такий, що хотілося б жити з такою людиною. Донька була моїм сенсом в житті і заради неї я працювала та ще й підробітки брала. І отак не догледіла, бо ж я понадіялася, що то вже є в неї трохи розуму. Аж воно сидить бліде аж зелене.
– Доню, що з тобою? Ти щось не те з’їла? Дивися пильнуйся, бо випускний скоро і треба добре виглядати.
– Мамо, – давай вона голосити, – я скоро стану мамою, а Олег мене покинув, а до Жені я сама йти не хочу!
– Що? Це що таке? так ти мені віддячуєш за все моє добро? Невдячна! Збирай речі і шуруй до своїх кавалерів.
Не могла її бачити і пішла така на роботу, що все мені з рук валилося. І як вона буде жити з дитиною на руках ще й сама. Той Олег… Я ж її попереджала аби з ним не зв’язувалася, бо то з багатої родини хлопчина і розпещений, там батьки від будь-чого його відкараскають.
Ну чому як бідний жениться, то йому дня мало? Я ж думала вже нарешті видихнути спокійно, бо знала, що Алла поступить на державне з її балами, а тепер що? Далі закотила рукави і ішач?
Хоч одна моя половина вже би бігла шукати Аллу, але я вирішила,що буде їй уроком кілька днів подумати, що вона наробила і як буде сама з того виходити.
Сергія я трохи знала, бо ходив кілька разів о неї, але ж де він такий крутий, як Олег, то вона його швидко кинула. Жив він десь на околиці міста в приватному будинку і я була певна, що Алла в нього.
Думала, що донька зателефонує та буде проситися додому, але ж ні. І отак пройшов тиждень, а я не знаю, де дитина! Вже мені волосся дибки і давай я по подругах телефонувати та випитувати і таки знайшла адресу того Сергія.
Прийшла я туди вся така, накручена, бо ж що то за характер матір рідну не перепросити і мовчати стільки днів?
Вже я рота роззявила все висказати і їй, і Сергію, але побачила таку картину, що дар мови втратила: Алла і Сергій весело щось щебетали і мили ноги в великому тазу, видно, що прийшли з городу. А моя Алла ледве сама мила тарілку за собою! Я тоді тихенько та назад в ворота, нема їй тут біди, прийду іншим разом.
На наступний тиждень вона прийшла по речі, така вся з себе ображена, аж мені смішно стало, бо хто ще на кого має бути ображений.
– То що ви там надумали, молодята, – питаю так строго.
– Одружимося і тато нам буде з дитиною допомагати, – поважно відказав Сергій.
Я пирскнула… тато йому буде допомагати.
– Ви й на мене розраховуйте, – сказала, – А ти, Алло, телефонуй в будь-який час, бо я хвилююся.
І отак потроху я вже почала до неї говорити та приходити до них в гості. Там я й познайомилася з Петром, він ростив сина сам і був радий тому, що жіноча рука у них в домі нарешті з’явилася.
Коли ж малюк з’явився на світ, то я фактично до них переїхала, бо Аллі треба було допомогти і хата велика та город, що не було як сидіти та ображатися.
І так нас малий Віктор зблизив усіх і зробив родиною, хоч так подумати, то ми всі чужі люди один одному.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
