Жінка розпиналася, яка у них з чоловіком традиція – дарувати один одному омелу, бо колись дуже давно, вона працювала в квітковому магазині і їй шкода стало молодого студента:
– Знаєте, він такий підійшов до прилавку, а ціни ж вже тоді кусалися, а я ж бачу, що то студент, звідки у нього гроші? Довго він там крутився, а я й кажу – тобі для кого букет? А він і давай казати, що вернувся з-за кордону, де був пів року за обміном, купив дівчині гарний ланцюжок, але от на квіти грошей вже не вистачає. Я тоді й кажу: «Та без проблем, ось візьми ці квіти і я додам тобі гілочки омели, щоб у твоєї дівчини вже не було причин тебе не поцілувати». Він зашарівся, але прийняв мою ідею. Я вже й забула за нього, закрутилася, бо ж покупці інші. А потім приходжу, а на прилавку той букет і коробочка! І нікого! Зрозуміло, що та дівчина його відкинула, але ж я дала йому омелу! Ну, хтось відкидає, а хтось знаходить, – вдоволено засміялася колега.
Я прикрила очі і в спогадах виник Олег з тим убогим букетом квітів і тим срібним ланцюжком. Мені аж в очах потемніло від обурення, адже міг мені купити набагато пристойніший подарунок, він же був за кордоном! Не міг там підлоги помити в кафе і заробити на гідний подарунок? Прийшов такий щасливий весь, а я з подругами стою. Простягає мені те непорозуміння, з омелою, чисто тобі вороняче гніздо, подруги пирскають. А він нічого не розуміє, усміхається і ланцюжок дає з сердечком. Господи, та у мене кавалери, які хочуть мене на побачення запросити такі квіти дарують, що подруги зеленіють, а цей приїхав, хлопець коханий називається!
Не витримала я і сказала, що хай забирає свої подарунки, бо у мене інший. Якраз тоді Микола до мене залицявся, на машині катав по ресторанах. Стало зрозуміло, з ким мені надалі життя будувати, а не з оцим… омелом.
Більше я Олега не бачила і забула за нього. Вийшла заміж за Миколу, думала, що назавжди, прожили з ним двадцять років і дітей двоє, але… хіба то родина у нас була? Хіба я не знала, що так само возить Микола молодих співробітниць по ресторанах? Знала і мовчала, думала, що одумається, що діти нас поєднають.
Двадцять років трималася за нього і за шлюб, поки він сам не поставив тому крапку – чергова колега була від нього при надії і він вирішив, що буде жити з нею. Майно ділила все до ложки, такого в тому місті наколотила, що вже й не хочу туди вертатися, і під вікнами їм ходила і перестрівала її біля магазину. Все хотіла спитати, як вона могла так чужого чоловіка забрати.
Діти чомусь стали на бік батька, мовляв, я геть себе не контролюю. Побачила б я їх, як би вони себе контролювали, коли все втратили б. От і сюди приїхала, щоб все почати з початку, нове місто, нове житло, нова робота. Все як радять психологи. І на тобі – минуле мене й тут наздогнало. Виявляється, Олег власник цієї фірми, що займається перекладами, його дружина є замом, власний будинок, відпочинки в Європі з дітьми і традиція з омелою.
Прийдеться звільнитися, щоб не бачити й цього минулого кохання зі щасливим обличчям. Але ж я вже тут квартиру купила, то ж не просто буде знайти таку саму гарну роботу. Чому все так на мене навалилося в одну мить, я ж звичайна жінка зі звичайними потребами, чому мені так не пощастило в житті?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
