Прийшлось Марії Ігорівні освоювати смартфон, бо “кнопочний” вийшов з ладу. Спершу було важко, але тепер свекруху за вуха з нього не витягнеш. А днями ми пішли всією сім’єю на Хресну дорогу до церкви.
Ой, знаєте, в мене свекруха завжди злилася, коли я працювала в телефоні, допоки сама не перейшла на сенсорний телефон.
В Марії Ігорівни був ювілей, тож ми з чоловіком вирішили їй подарувати новий гаджет. Це було тому, що іноді свекруха бере наші телефони, щоб подивитися собі ввечері кіно, або подзвонити через відео зв’язок до сестри, або подруг.
Спершу Марія Ігорівна остерігалася того нового приладу, в якийсь момент він просто лежав розрядженим, але коли старий телефон свекрухи поламався, то прийшлося все-таки освоювати новий прилад.
Ой і мучилася я з Марією Ігорівною, по десять разів їй пояснювала, як той телефон розблокувати, а як кудись подзвонити, а як зайти відео подивитися. До всього в свекрухи ще й великі пальці та поганий зір, тож навчання тривало довго.
Зате тепер її від телефону і за вуха не відтягнути. Має собі Марія Ігорівна декілька подруг, які можуть і в ночі, і з ранку дзвонити, і по декілька годин теревенити. Я спочатку цьому раділа, бо хоч так свекруха нас не зачіпала, та тепер вже й не рада цьому.
Вже не перший раз приходжу я додому, а їсти немає, то ж мушу після роботи ще і готувати, і прибирати. Хоча раніше це було завтра Марії Ігорівни, яка на пенсії і так більше нічого не робила.
Та тепер свекруха, замість того щоб з онуками побути, носиться з тим телефоном, як з писаним яйцем. Телефон і так в чохлі, а та його ще і в рушник замотає як кудись іде, а як десь на тумбочку ставить то може і хустинку підкласти, щоб ніде нічого не поцарапалося. Це, звісно, мені не подобалося, але я не думала, що свекруха зайде так далеко.
Зібралися ми сьогодні ввечері на хресну дорогу до церкви. Я ж то думала, що свекруха нарешті вже залишить вдома новий телефон. Та де там, Марія Ігорівна взяла смартфон, поклав його в рушник, а рушник закрутила в пакетик, а той пакет поставила в сумку. Я аж переживала, щоб бува не прийшлося витягувати то “чудо”, та сталося ще гірше.
Вже під кінець коли молилися і коли священик закривав ворота, то в свекрухи почав дзвонити телефон. Марія Ігорівна спробувала дістати його з пакету, але він дуже шарудів тож вирішила зробити вигляд ніби нічого не відбувається.
Три рази до неї хтось дзвонив, я думала, що крізь землю від сорому провалюся, ще й пів церкви людей звернуло увагу на свекруху, а їй хоч би що.
Після служби я сказала своє невдоволення ситуацією Марії Ігорівні, а та нічого і не думає міняти.
Як думаєте хіба це нормально? І що порадите зробити, щоб такого більше не було?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
