Маша Єфросиніна: Мене запрошували працювати в Росію. Посилала на***
У суспільстві немає однозначного ставлення до Марії Єфросиніної. Одні її обожнюють, інші палко ненавидять. Але обидві сторони не можуть сперечатися про те, що Єфросиніна є однією з найвпізнаваніших українок сьогодення.
Хтось пам'ятає Машу з часів ранкового шоу "Підйом" або як ведучу Євробачення 2005 року. Хтось знає телеведучу завдяки "Танцям із зірками" та "Лізі Сміху". Інші впізнають Єфросиніну через її проєкти на Youtube.
Крім медійної діяльності ведуча присвячує багато часу соціальним проєктам. З 2020 року вона очолює громадську організацію "Фонд Маша", яка спеціалізується на протидії домашньому насильству. З початком повномасштабного вторгнення організація допомагає жінкам та дітям, які постраждали від війни.
У березні 2024 року Єфросиніна увійшла у список жінок-лідерок "УП 100. Сила жінок".
Місяць тому ведуча потрапила в гучний скандал через інтерв'ю зі співачкою Христиною Соловій.
У відео Соловій не лише вперше розповіла про стосунки із Сергієм Жаданом, але й заявила, що українське суспільство занадто толерантне до тих, хто раніше помилявся. Зокрема й до Єфросиніної – за те, що вона вела свої проєкти російською мовою.
Ця суперечка викликала шквал коментарів у соцмережах.
У розмові з "Українською правдою" Марія Єфросиніна говорить про те, що сталося на записі з Соловій і що відбувалося після виходу згаданого відео.
Єфросиніна також розповідає про те, як раніше менеджери телеканалів робили ставку на російських зірок, згадує дзвінок Петра Порошенка її чоловіку, описує свої корпоративи з Володимиром Зеленським, пояснює, чому була в гостях у Віктора Ющенка і до чого тут її сестра.
Ведуча також відповідає на запитання про русифікацію українського телебачення до 2014 року і визнає, що мова насправді є важливою.
Перед вами скорочена версія розмови. Якщо вас цікавить повна версія інтерв'ю – дивіться його у відеоформаті.
"Коли людина сказала, що у мене кров на руках, це було емоційним ударом для мене"
– Вже багато часу минуло після виходу гучного інтерв'ю з Христиною Соловій. Мені здалося, що ти доволі болісно пережила всі обговорення навколо цього відео, я маю рацію?
– Мені важко переживати ті моменти, коли я читаю багато того, з чим не можу ані посперечатися, ані вийти виправдовуватися.
Це дуже важкі кілька днів, коли тебе рве на частини. І взагалі та дискусія, яка виникла після інтерв'ю, була для мене неочікуваною, масштаб її був величезним.
– "Ми дуже толерантні до людей, які колись помилилися – навіть з тобою. Всі мають відповідати за те, що вони будували культурні мости між Україною та Росією, за те, що вони сиділи на двох стільцях і розмивали культурні кордони. У них на руках, на серці і на душі завжди буде кров". Це слова Соловій із вашої суперечки. Все-таки, як ти поставилася до таких претензій?
– Я охр**іла, можна так сказати? Я розгубилася і тому потім справедливо вигрібала від людей, авторитетних для мене.
Тому що я дуже сильно розділяю те, де несуться образи, прокляття, ненависть, і тих людей, які перейшли в конструктивну розмову, що, до речі, мене дуже зібрало потім.
У мене перед очима неслися картинки.
Скільки разів я обирала Україну! Я – керченська дівчинка, якій батьки казали: "В смысле в Киев? Ты уверена? Там же украинский". Я казала: вивчу.
Потім: "Маша, ты со своим "Подъемом" никому не нужна, может, все-таки примешь предложение от НТВ?". Ні, я буду чекати тут.
Далі 2014 рік: "Альо, Мария, здравствуйте, хотели бы записать с вами интервью. Вы же крымчанка, правда? Мы вот хотим вам сказать, что вот мы в Москве всегда вам рады. Мы бы хотели на "Первом канале" вас в новостях показать, как русскоязычная ведущая из Крыма, как бы вот, страдает". Я відповідала їм: "Пошли на**й".
Коли людина мені сказала, що у мене кров на руках, це було емоційним ударом для мене, тому що це не так. Мене в той момент згубили емоції.
– У своїх відповідях ти намагалася апелювати до того, що вела програми російською, тому що таким був запит аудиторії…
– (Перебиває) Якби я була зібрана, я б не сказала про запит аудиторії. Це була моя помилка.
Я зовсім не це вкладала. Мала на увазі, що слова – дуже сильний важіль.
Я розумію, що була інструментом дуже серйозної русифікації України. Інструментом! Але ж не головнокомандувачем, я не була тим, хто все це придумав.
І я несу свою відповідальність.
Абсолютно точно можу сказати, що я була частиною цієї великої помилки, про яку шкодую.
– Але бути інструментом – це теж вибір, розумієш?
– Так. І за це я сьогодні дуже сильно шкодую.
– Якби тебе не хейтили, ти не перейшла би на українську?
– Перейшла би. Ти думаєш, я перейшла через хейт? (обурюється)
Перепрошую за відсилку, але славнозвісна сцена в "Дорослих дівчатах", якій вже майже два роки – це були перші випуски проєкту, які ми зробили під час повномасштабної війни.
Ми з Олею Поляковою там і виглядаємо, як дві біженки, розгублені, в депресії, які вирішили, що вони хочуть звернутися до своїх глядачів. І якщо передивитися уважно цей епізод, ми насправді просимо глядача дати нам час для переходу на українську.
А заголовки потім маркували так, наче Єфросиніна з Поляковою відмовляються говорити українською. Там такого насправді не було.
Я вже тоді всі інтерв'ю давала українською, в соцмережах перейшла повністю на українську. Тобто це був мій усвідомлений крок.
– 2014 року росіяни анексували твій рідний Крим, це твоя особиста травма, це відкрита агресія Росії. Чому вже тоді ця агресія не змусила тебе повністю перейти на українську?
– (Задумується) Згадую свій стан тоді. На той момент у мене не було всередині ніяких імпульсів про мову.
Я писала дописи російською, пішла на всі телеканали, на ток-шоу, зі мною говорили ведучі російською. Гості в студії, серед яких був Мустафа Джемілєв, розмовляли російською. Так було. Тобто сьогоднішній стан і той стан – не порівнювальні.
Так було (робить паузу), і це історія половини країни.
– Сергій Жадан нам в інтерв'ю сказав: "Ця війна – це війна Пушкіна проти Шевченка, хочемо ми цього чи не хочемо". Ти погоджуєшся з таким твердженням?
– Так.
– Яке твоє ставлення до класичної російської літератури – Пушкіна, Єсеніна?
– Ніяке. Читаю я це? Ні.
– Чи мова має значення?
– Має. Знаєш, мене не виховували в ненависті до всього російського. Навпаки навіть у любові виховували.
Але сьогодні не хочу мати нічого спільного з руснею взагалі, з цією країною, з цією мовою.
Я хочу відокремити від них назавжди – себе, своїх дітей і всі майбутні покоління, які породять потім мої діти. І я їх буду виховувати саме так.
– Тобі в інтерв'ю Соловій вперше розповіла про стосунки з Жаданом. Якою була його реакція на інтерв'ю, чи ти контактувала з ним згодом?
– Ще восени 2023 року ми першочергово запрошували Сергія на інтерв'ю.
Кликали його достатньо наполегливо і довго. Він поставив тоді умову, що прийде з Христиною. Нас це здивувало, тому що нам вперше гість ставить такі умови, що він буде з кимось. Але нам здалося, що це буде цікаво.
Чому ні? Він написав, що давайте після Нового року, мовляв, поки багато справ.
І коли моя команда повернулася з цією пропозицією, ми отримали різку відповідь: "Ні".
Але Христина була готова, ми її окремо запросили, нам було теж цікаво.
Після виходу інтерв'ю я особисто написала Сергію: "Чи не хочете ви дати мені інтерв'ю?". Він написав: "При всій повазі – ні".
"Я розгнівалася на людину, яка оприлюднила розмову Порошенка з Тимуром"
– У попередніх інтерв'ю ти розповідала, що твій чоловік, колишній голова Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку Тимур Хромаєв, перебуває у Силах оборони і займається радіоелектронною боротьбою, БПЛА і дронами. Де зараз служить пан Хромаєв, чи щось змінилося за останній час?
– Він був на Запорізькому напрямку, загалом по різних об'єктах їздить по країні.
Тимур – командир роти, 112 бригада київського ТрО. Займається радіоелектронною боротьбою – тому так, все правильно, як ти кажеш.
– Як війна змінила твого чоловіка?
– (Замислюється) Він став більш замкнений, став жорстким.
Я ніколи не мирилася з його рисою характеру, коли на будь-які мої спалахи емоцій він казав: "Масічка, все буде добре, все добре". А зараз оце його "все буде добре" – це моя ментальна оаза.
Коли ми раніше перед сном могли щось почитати або подивитися, то тепер, коли він буває в Києві, перед сном він обов'язково показує мені, як вони нищать цілі: "Подивися, подивися, це ми, а оце розлетілися ворожі ноги і руки" – романтика (сміється). Але я бачу, що його це тримає.
І коли я починаю рвати на собі волосся: "Скажи, що буде?", він відповідає: "Боротися будемо, а які варіанти".
– Чи можеш порадити, як правильно говорити з військовослужбовцями про війну?
– Краще не говорити про це. Судячи з мого спілкування з чоловіком, з його побратимами, з жінками, яким ми допомагаємо у фонді "Маша" – всі кажуть, що краще не говорити про війну.
Найкраще розмовляти про буденне життя. Мій чоловік ніколи за 22 роки нашого шлюбу так не цікавився тим, як справи у дітей, що я кудись надягла.
– Як ти це пояснюєш?
– Військовослужбовцям потрібне відчуття життя. Їм потрібно відчувати, що їх чекають, що ми живемо, що ми не занепадаємо духом.
Я зараз говорю про свій приклад та приклади мого оточення. Можливо, в інших людей є інший досвід. Але коли мій чоловік вдома, я намагаюся створити максимальне відчуття мирних часів, бо бачу, що йому так комфортніше.
– Але перед сном чоловік ділиться з тобою відео ураження російської техніки?
– Ну я ж чую, що він постійно з кимось якимись шифрами розмовляє, якимись позивними. І бачу, що він не футбол, не баскетбол дивиться. І кажу: покажи, що дивишся. От він і показує (сміється).
– Для політичних журналістів Тимур Хромаєв увійшов в історію української політики завдяки славнозвісній телефонній розмові з Петром Порошенком, коли той був чинним президентом. Фраза Порошенка з цієї розмови стала афоризмом: "Де тобі ще, бл**ь, Тимуре, реформ не вистачає?". Нагадай контекст того дзвінка.
– Я не знаю, через що був цей дзвінок. Можу лише сказати, що для нас було дуже неочікувано, що це вилізло в інтернет.
Коли це все оприлюднили, я запитувала чоловіка, що це таке? Якщо не помиляюся, аудіо було оприлюднено наприкінці 2018-го року, а сама розмова, за словами Тимура, відбулася роками раніше.
– Ти розгнівалася на Порошенка за цю розмову?
– Ні, я розгнівалася на ту людину, яка це оприлюднила. Це, здається, у Дубінського десь з'явилося.
– Ви знаєте, хто записував дзвінок? Це ж все-таки серйозна справа: приватна розмова президента і голови Нацкомісії з цінних паперів.
– Ми з Тимуром не знаємо. Все, що мені сказав чоловік, що в той момент президент йому дзвонив по відкритій лінії.
Тимур взагалі не особливо розповідав про свою свою роботу.
"Раніше на телебаченні вважали, що присутність росіян в ефірі підвищує рейтинги"
– Ти потрапила на телебачення ще наприкінці 1990-х. Який це був час для шоу-бізнесу? Так, як показували у фільмах: кокаїн, пачки грошей, вплив на маси?
– (Сміється) Ти знаєш, кокаїн і пачки грошей пройшли повз мене. Це величезна ілюзія про пачки грошей і телебачення.
У ті часи телеведучі не були людьми, які заробляли свої статки на гонорарах за телеефіри. Ми заробляли переважно на приватних вечірках, на які нас запрошували тому, що ми відомі люди.
Керівники каналів так і говорили, коли хтось просив про підвищення гонорарів: "Я тебе роблю популярною на всю країну, а ти потім ідеш і 80 корпоративів відпрацьовуєш".
– Твоя цитата про початок кар'єри на телебаченні: "Не було проєкту, концерту, нічого, де б не пріоритезувався російський продукт". Як до 2014 року працювало оце розмивання кордонів між Україною та Росією на нашому телебаченні?
– Так і працювало, як я сказала. Нас з Юрою Горбуновим покликали на "Підйом" (популярне ранкове шоу на каналі "Новий" – УП).
Нам сказали: "Ти, Маша, будеш вести російською, ти, Юра, українською". Чесно скажу, ніхто ніяких питань не ставив з цього приводу, тому що попередники наші, Слава Фролова і Сергій Армишев, вели "Підйом" російською.
А далі в нас гості щодня в "Підйомі" були актори (московського) театру "Современник", їхні зірки від Кіркорова до Боярського – це були пріоритезовані гості. І так далі по всіх, Рома, проєктах, які би ти зараз не називав.
– Чи можна сказати, що медіаменеджери на українських телеканалах раніше нав'язували російський контент?
– Нав'язували – це коли всі кажуть: "Ні, ми не будемо", а їм відповідають: "Будете!". Такого не було. Це дійсно відбувалося як норма.
Наприклад, двотисячні роки, ми знімаємо новорічний випуск. Нам кажуть: "У вас буде ялинкою в "Підйомі" Коля Фоменко" (російський актор – УП). І це типу було "вау".
І аргумент був, що це підвищить рейтинги в рази. Але і не треба забувати, що майже весь продукт, який створювався тоді, він ще завжди мав на меті транслюватися і в Росії.
На всіх концертах, які я проводила в ті часи, в мене обов'язково був партнер росіянин. Коли я питала: "А чому не наші?", на мене так дивилися, ніби я питаю: "У вас член на лобі?". "Що значить "чому?"? Та тому що!".
А які їм платили гонорари – вони були в десятки разів більші, ніж мій, це були якісь шалені кошти. І мене завжди це так обурювало, що їх сюди привозять, вони ведуть себе, як правило, як паскуди, зі своєю зверхністю до нас.
– Таке зросійщення того часу – це була позиція держави чи позиція власників телеканалів?
– Мені було 22–23 роки, я не думала тоді, чия це позиція, чесно зізнаюся.
Сьогодні, аналізуючи той час, думаю, що першочергово це була позиція держави, яка перетікала в інтереси власників каналів.
У своїй кар'єрі телеведучої я дуже часто чула: "Марія, не забувайте, телебачення – це бізнес".
Канали заробляли гроші, і чомусь вважалося, що гроші приносили росіяни.
"Я не можу нести відповідальність за інших людей – рідні вони мені чи ні"
– Ти згадувала, що люди з телебачення зазвичай заробляли на корпоративах. Чи доводилося тобі вести заходи, де були присутні президенти?
– (Замислюється) Ми разом з Володимиром Зеленським вели навіть день народження Кучми, 70-річчя. Це було десь в 2007 чи 2008 році ще. Ми працювали з Володимиром тоді на Інтері (робить паузу).
Це був палац "Україна", великий концерт, повна зала поважних гостей, президентів різних країн, міністрів, політична еліта нашої країни, сцена ломилася від зірок.
– Що відбувалося поза сценою? Як поводилася українська еліта за кулісами свята?
– Можливо, в них була якась афтепаті, але нас на таке не кликали.
А за кулісами була дуже смішна історія, з якої ми дуже ржали. Всі ті зірки, які виходили на сцену, коли там проспівали своїх пісень, потім обов'язково в мікрофон зверталися до президента і першої леді.
І вони завжди робили помилку в імені та по батькові або Леоніда Даниловича, або Людмили Миколаївни. Вони казали або Людмила Данилівна, або ще щось в цьому дусі. І в нас із Володею був такий квест – от зараз скаже правильно чи ні?
– Для інших президентів подібні заходи ви вели?
– Ні. Була премія "Людина року", були якісь тусовки після церемонії. От там я бачила, як президенти випивають.
– Які президенти?
– (Замислюється) Кучма міг, бачила його з келихом.
(Робить паузу) А от, до речі, Віктор Андрійович – не пам'ятаю.
– Про Ющенка хочу запитати. В попередніх інтерв'ю тебе запитували про твою сестру, яка живе в Росії. Було помітно, що тобі некомфортно відповідати на ці запитання. Ти сказала, що ваше спілкування зведено до нуля. Але твоя сестра – колишня дружина сина Віктора Ющенка – Андрія.
– Так, в них донька Варвара.
– Які стосунки у твоєї родини з Ющенками?
– Ніяких.
– Ви ж були в гостях у Ющенків, якось знайомилися?
– Коли Ліза жила з Андрієм, ми були кілька разів в гостях у них в будинку. Віктор Андрійович показував свою пасіку, у нього дуже така українська обстановка. Він цим дуже пишався.
За столом ми були, Віктор Андрійович говорив зазвичай за столом. І ми бачилися на їхньому весіллі. Офіційний був розпис лише в РАЦСі. Особистого спілкування, так щоб я сіла і поговорила з Віктором Андрійовичем – такого не було.
Тобто ми бачилися разів три–чотири. Більше після того – ніколи взагалі.
– Зараз які стосунки у вас із сестрою?
– У нас немає зараз спілкування як у сестер взагалі.
– Чи доводилося тобі дзвонити сестрі і пояснювати, що тут відбувається?
– (Робить паузу) Мені дуже боляче про це говорити. Тому що зараз мої емоції і мої почуття перестануть бути моїми, а стануть предметом обговорення людей, які до цих почуттів не мають жодного відношення, а тим паче емпатії.
У мене лише є одна відповідь на це: я ніяк не можу нести відповідальність за дії інших людей, рідні вони мені чи ні. Я не можу нести цю відповідальність.
"Зеленський не був у тусовці телевізійників, він завжди був окремо"
– Ти провела із Зеленським не один захід. Тобі подобалося працювати з Володимиром Олександровичем на сцені?
– Так, це один із найкращих партнерів у моєму житті. У них (студії "Квартал 95" – УП) завжди все було готово. Сценарій є заздалегідь, все прописано, все проговорено, все дуже легко, всі жарти лягали на мене, всі пасажі, які ми відпрацьовували.
Володимир один із небагатьох партнерів, які дають працювати в парі.
Він ніколи не переживав через мої підбори. Якщо я ще зі своїм метр 80 сантиметрів стою на 12-сантиметрових підборах, він віджвартовував: "Давай ще вище, щоб вже всі поржали". І він завжди це висміював.
У роботі він максимально усе контролює. Тобто він не працював так, як я.
Наприклад, ми були ведучими "Телетріумфу", він уточнював, хто де стоїть, куди виходять нагороджуючі, де стоять мікрофони.
– Мікроменеджмент любить?
– Так, завжди. Паралельно він вирішував купу якихось питань. Постійно навколо нього люди, щось він вичитує, щось дивиться.
Але щоб ти розумів, ми навіть не спілкувалися, коли з ним працювали.
Ми, мабуть, що перший раз взагалі нормально поговорили хвилин 30 десь в 2016-му. Це був єдиний раз за все життя, щоб так довго.
Але у нас із Зеленським була тепла повага одне до одного. Він завжди був окремо від усіх.
Тобто Володимир не був частиною тусовки телеведучих або телевізійників, його ніколи не можна було побачити на заходах просто так. Якщо він там з'являвся, то або приходив за якоюсь премією, або щось говорив на сцені.
– Він ставив себе вище за інших, чи чому так?
– Ні, думаю, що він був дуже зайнятий. Найкрасномовніший приклад, коли він потрапив на обкладинку Forbes – це була візуалізація того, мабуть, про що б мріяв кожен телеведучий.
Тобто ми всі залишалися ведучими, а в нього вже була своя медіаімперія. І кіно, і проєкти, і таке інше. Хоча всі починали в один і той самий час.
– До повномасштабної війни ти допомагала Олені Зеленській розібратися в темі боротьби з домашнім насильством. Розкажи про свою співпрацю з першою леді.
– Ми познайомилися з Оленою на тому самому "Телетріумфі", який вели з Володимиром у 2016 році. Перша леді була однією з ключових авторок Кварталу.
Вдруге ми побачилися вже в 2019 році, коли вона попросила про зустріч. Її помічники попросили мене підготувати звіт по ситуації з гендерно зумовленим насильством у нашій країні.
Я зібрала всі папери і пішла звітувати. На моє питання про її увагу до проблематики Олена сказала, що вона хоче робити боротьбу з домашнім насильством одним із напрямків, яким буде займатися як перша леді.
– У 2019–2020 роках у політичних колах про тебе і про Зеленську говорили як про подруг. Ви дружите?
– Те, що я вкладаю в слово дружба – ні. У нас немає особливих стосунків. Ми бачилися за всі ці роки каденції президента рази три в її офісі. І постійно перетиналися на заходах, які присвячені боротьбі з домашнім насильством.
– Олена Зеленська – дуже закрита людина. Ти можеш охарактеризувати першу леді, покладаючись на свій досвід комунікації з нею?
– Дуже закрита. Ти дивишся на неї і думаєш: краще от не буду підходити і не турбуватиму. Я думаю, що їй не подобається публічність.
Насправді я мрію про інтерв'ю з нею, але її команда відмовляє з тих чи інших причин.
Якби ми робили інтерв'ю, я би питала про це, як це – будучи людиною закритою, будучи людиною, яка живе лише своєю родиною і своєю роботою і стільки років – бути першою леді, обличчям країни і постійно виступати, їздити і займатися соціальною діяльністю? Я думаю, що їй непросто.
Роман Кравець, УП
Фото та відео Назарій Мазилюк
