– Не будь такою жадібною, мамо, я ж знаю, що гроші у тебе є, – сказав мені син по телефону. Віктор вирішив, що я маю одягнути його дітей, бо привезла з заробітків чимало євро.
Я сказала сину, щоб він спочатку приїхав, а потім ми вже поговоримо, і про гроші також. Додому з Італії я повернулася ще тиждень тому, але ні син, ні донька не знайшли часу, щоб мене провідати.
Сказати, що я засмучена, це нічого не сказати, бо я заради дітей в свій час на заробітки подалася, але вони нічого не оцінили, і крім грошей нічого більше і не бачать.
Дітей своїх я сама ростила, бо з чоловіком розлучилася. Він не хотів заробляти гроші, чекав на мою зарплату, я тоді вчителькою в школі працювала. Не раз я казала Богдану, щоб брався за розум, бо у нас діти підростають, і треба подумати, що їм дати, а у нас самих нічого немає.
Та чоловік на мої слова не зважав, навпаки, ставало лише гірше, тому я і вирішила з ним розлучитися. Після розлучення Богдан поїхав до своєї мами в сусіднє село, дітям нашим він матеріально не допомагав, бо у нього ніколи не було грошей.
Я працювала на 2-х роботах, аби лише забезпечити дітей усім необхідним, але все одно нам не вистачало. Коли діти підросли, вони стали мене картати, що це я винна, що вони росли без батька.
Мені було прикро, та я продовжувала про них дбати, тому і наважилася залишити роботу в школі і поїхати за кордон на заробітки. Зробила я це не заради себе, а заради дітей, але в підсумку вони і цей мій крок не оцінили. Донька не раз любить мені сказати, що я поїхала в Італію, щоб там вдало заміж вийти.
А я про таке навіть не думала, крім роботи мене там більше нічого не цікавило. Я навіть з іншими заробітчанками по неділях в парку не сиділа, брала роботу, і за це отримувала додатково 50 євро. А 4 неділі – і вже є зайвих 200 євро. Так що всю зарплату я витрачала на дітей, а собі лишала ті 200 додаткових євро, про які вони не знали.
І доньці, і сину я купила по квартирі, і з ремонтом допомогла. Сама ж вирішила, що коли повернуся додому, то буду жити в нашій хаті в селі. Тому останній рік я вже гроші додому не висилала, вирішила, що за них ремонт у себе зроблю.
Саме через ці гроші діти на мене і образилися, навіть не приїхали до мене в гості, хоча я вже тиждень як вдома. Донька все скаржиться, що часу не має, а син зовсім від мене слухавку не брав, а нещодавно сам мені зателефонував, і став просити гроші дітям на одяг.
Дітей у Віктора двоє, дві дівчинки, віком 14 і 16 років. Дівчата хочуть гарно одягатися, тут немає нічого дивного, але мій син не може добре забезпечити своїх дітей, тому що ні він не має постійної роботи, ні його дружина. Отак звикли жити за ті гроші, які я передавала, а самі навіть не старалися щось заробити.
Внучок мені шкода, я розумію їхнє прагнення гарно одягатися, адже їм перед однолітками соромно. Та гарний одяг зараз коштує гарні гроші, тому Віктор і звернувся до мене, бо він таких грошей не має.
Я ще не вирішила, що буду робити, але сказала сину, нехай хоч прийде, а там ми вже поговоримо все і вирішимо щось.
Поки син думав, чи йти до мене, до мене приїхала донька. З чудовою новиною-пропозицією!
– Мамо, батько зараз сам живе у своїй хаті, і він сказав, що прийме тебе до себе, – захоплено розповідає донька, яка вже за мене все вирішила.
– Ти переїдеш до батька, а будинок твій ми з братом продамо, і гроші між собою поділимо, – каже.
Доньку я слухати не стала, і прямо сказала їй, що цього не буде ніколи, нехай і не сподівається. І гроші зараз я буду не на них усіх, а на себе витрачати!
Донька назвала мене жадібною, син теж так вважає, і тепер вони зі мною не спілкуються.
Як мамі мені через це дуже прикро і неприємно. Я все життя старалася заради дітей, намагалася їм догодити, але так і не змогла.
Десь я помилилася. Але в чому моя помилка – я не розумію. Чому мої діти виросли такими невдячними?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
