Ось мені і 60 років. Прожила ціле життя, наче набралася мудрості, а ради одному питанню не можу. 13 років тому наша з Дмитром донька Іванка вийшла заміж. За цей час у родині дочки і зятя з’явилися три прекрасні дівчинки.
Ми із чоловіком завжди були раді їм допомогти. Додавали грошей на машину, всім онучкам купили ровери, ролики. Але з самого початку не склалися стосунки із зятем та його матір’ю.
Зять ревно ставиться до наших стосунків із дочкою та онуками, всіляко перешкоджає зустрічам, невтішно відгукується про нас із чоловіком.
Зять навіть виставив власні умови нашим зустрічам з дітьми: можна зустрічатися з дітьми вдень і щоб обов’язково була присутня дочка. Хіба ми заслужили таке ставлення?
У нас великий будинок. Для дітей обладнали кімнату, але зять не хоче, щоби дівчатка у нас зупинялися, коли вони приїжджають в Полтаву. Живуть діти під Києвом.
Останнім часом перестали взагалі спілкуватися з родиною дочки. Зять Олег і його мати навіть мене не привітали з днем народження.
І ось тепер сумніви, а чи мені треба мені їх вітати? Як краще вчинити? Чи варто налагоджувати стосунки, чи змиритися із ситуацією?
Я дуже хочу, щоб у їхній родині було все добре, але часто не можу змовчати, розповідаю доньці про свої відчуття і ставлення до зятя та його матері.
Через мене дочка починає сперечатися з чоловіком. Потім себе картаю за те, що налаштувала її проти нього, але нічого не можу з собою вдіяти, не знаходжу мотивації промовчати.
Розумію, що це неправильно! Чоловік мій самоусунувся, а ми зі свахою намагаємось протиставити наші родини на очах у онучок!
Допоможіть розібратися та порадьте, будь ласка, як далі вибудовувати стосунки? Бо виходить, що настають літні роки, хочеться жити, радіти можливості спілкуватися з дітьми й онуками. А таку можливість у нас з чоловіком забрали.
Дякую заздалегідь за думки і поради!
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
