Тепер чоловік моєї подруги – мій чоловік. І я в цьому не винна. Просто чоловікам потрібні турбота, затишок, ніжність. Я Тарасу все це дала.
Насправді ми з Тарасом були знайомі вже дуже давно. Але стосунки у нас почалися лише близько року тому. Так вийшло, що мій чоловік раніше був одружений з однією з моїх найкращих подруг.
І я зовсім не розглядала Тараса як супутника життя. Я навіть його не помічала, бо Оля, моя подружка, була мені дуже близька, майже сестра. Тож на її чоловіка я зовсім не звертала уваги, та й навіщо?
Але Оля і її поведінка не нагадували жінку, як берегиня домашнього затишку. Оля легко могла піти на тусовку чи дискотеку посеред робочого тижня. Вона це називала «відпочинком від сімейної рутини» і свято вірила, що такі штуки лише зміцнюють її шлюб.
І ще один важливий момент: на той час у них з Тарасом вже була трирічна донечка. Як вам таке?
На мою думку, вона ні в яку не хотіла відпускати свою молодість. Не хотіла ставати дорослою і жила, як раніше, лише для себе коханої.
Але мене мало хвилювала обстановка у неї вдома, чоловік непогано заробляв і був не проти посидіти з дитиною. Все було б нормально, напевно. Але мої погляди змінилися після одного показового випадку.
Якось Оля запросила мене до себе в гості. Замовила купу всього з доставки, ігристе теж не забула. Тарас мав приїхати з відрядження лише вранці наступного дня. А мала була у батьків Олі. Так що ми провели дуже веселий дівчачий вечір. А коли я мала йти, Оля наполягла на тому, щоб я залишилася в неї.
Тарас приїхав о 5 ранку. Оля не зустріла його, не нагодувала з дороги. Зате почала пред’являти претензії. Звинуватила його, що їй, мовляв, складно самій без чоловіка, от і довелося просити мене побути з нею якийсь час. Їжі в холодильнику, звичайно ж, не було, лише якісь наші рештки.
Тарас пішов у магазин за їжею йому ж самому. З дороги, втомлений. Він навіть роззутися тоді не встиг.
Знаєте, цей випадок мене так вразив, що я навіть перестала ставитись до своєї подруги з колишньою повагою. Я бачила, як її чоловік просто не міг сказати їй хоч слово і лише сумно стояв і слухав той словесний “водоспад”, який на нього лила Оля.
Через якийсь час ми випадково перетнулися з Тарасом в кафе. Поговорили. А згодом сталися і кілька побачень, які зблизили нас вже по-справжньому. І я ні про що не шкодую. Більше того, зовсім не почуваюся винною у розлученні Олі з чоловіком.
Єдине, що мене трохи бентежить, це те, що Тарас дуже любить донечку і виплачує чималі аліменти для її безбідного дитинства. А частину з них, я впевнена, Оля витрачає на власні потреби і себе кохану.
Живемо ми з Тарасом добре, він допомагає мені у всьому і навіть моїм батькам. Орендуємо квартиру, але мріємо про будинок і діток. Чоловік мені дуже вдячний за ставлення до нього. Тобто просто треба бути хоч трохи чуйною і розуміючою. А коханий чоловік натомість зробить все від нього залежне, аби ви були разом.
Мене повністю влаштовує роль жінки, яка зустрічає чоловіка з роботи, яка запитує, як у нього справи і як минув його день. Разом вечеряти, дивитися серіал, будувати плани. Це чудово, і я не проміняю таке життя на жодні сумнівні тусовки і посиденьки. всім бажаю сімейного затишку!
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
