Ми зі Степаном одружилися молодими і разом вже двадцять сім років. Якраз недавно видали заміж доньку і думали вже онуків дочекатися, про дачу мріяли, але приїзд доньки все перекреслив.
Вона вийшла заміж в інше місто і ми рідко бачилися, а тут з валізами та до нас.
– Що сталося?, – я здивувалася такій горі речей, – Чому ти пішла від чоловіка?
– Мамо, він мені зрадив з найкращою подругою! Я не можу цього пробачити.
Я зблідла. Чому донька повторює мою долю? На шум вийшов чоловік і донька вже не соромлячись розказувала, що вона нічого не знала, вона крутилася біля чоловіка, все найкраще йому, щоб показати, як вона його любить. А одного дня прийшла додому, а він з подругою. Вона звичайно, почала збирати речі, а він її й не спиняв, щось говорив про те, що то нормально і подруга сама прийшла і він тут ні до чого.
Я дивилася на чоловіка і бачила, як він то блідне, то червоніє.
Степан любив нашу доньку дуже сильно і саме це його втримало в нашій родині, коли він так само загуляв з моєю найкращою подругою.
Я дізналася зовсім випадково, бо прийшла до неї без попередження, хотіла позичити у неї сукню, бо у нас мала бути річниця, п’ять років, а одягнути мені не було чого. Подруга пополотніла, коли побачила мене на порозі, а я така щебечу про сукню і геть нічого не помічаю.
– Та неси сукню, бо я ще маю в магазин піти і накупити всього на святкову вечерю!, – кажу я їй і тут вона більше привідкрила двері і я побачила Степанову куртку. Нам її передали з Канади і я її б ні з якою не сплутала.
Не знаю, як дісталася додому, не могла повірити, що все настільки банально. Не міг піти до когось іншого, а тепер я втратила і подругу і ще маю втратити чоловіка?
Степан теж казав, що Настя сама його привела в свою квартиру і він, добра душа, вирішив їй допомогти з самотністю. Чоловіка я пробачила, та й він не йшов з родини, казав, що то не серйозно, а любить він лише нас.
І ось стоїть на порозі його улюблена донька і він може на власні очі переконатися, як то, коли тебе підводять найрідніші.
– Доню, не роби нічого з опалу, – сказала їй я, – Ще помиритеся, бо ви – родина, а вона завжди буде чужа. От я татові колись пробачила і бачиш, як ми добре живемо.
– Тату! І ти таке з мамою вчинив, – донька не могла повірити, що її ідеальний тато теж таким був, – То, що мені вертатися до чоловіка?
Вона була геть розгублена, бо, виходило, що так можна, он тато який ідеальний для неї, а те, що для мами ні, то ж не причина для розставання.
– Ні, доню, ти нікуди не підеш миритися, – твердо сказав чоловік, – Якщо він не зміг тебе оцінити, то так і буде робити все життя. Ти варта кращого!
Степан потім їздив по інші речі доньки і вони поговорили там по-чоловічому. Донька живе з нами, відходить, як то кажуть, але вже я думаю от над чим: виходить, мене чоловік так і не оцінив. І я не знаю чи були у нього ще якісь стосунки, бо просто не хотіла цього знати.
Степан став до мене більше уважніший, ця ситуація його змінила в кращу сторону, але вже я не знаю, що мені далі робити з таким життям. Дуже вже на мене напосідають спогади і виявилося, що я так і не пробачила йому за всі ці роки. Що мені робити?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
