В неділю з самого ранку мені в Італію донька зателефонувала, і запитала, чи збираюся я на Великдень додому приїжджати. Я відповіла, що ще не знаю, і тоді вона мені наказовим тоном сказала, що вони мене чекають на свята, щоб я брала відпустку і їхала додому, бо діти мають до мене серйозну розмову. Чому донька так дивно себе поводить, я не могла зрозуміти, і вже стільки всього передумала, що і словами не описати, але такого я не сподівалася аж ніяк

В неділю з самого ранку мені в Італію донька зателефонувала, і запитала, чи збираюся я на Великдень додому приїжджати.

Я відповіла, що ще не знаю, і тоді вона мені наказовим тоном сказала, що вони мене чекають на свята, щоб я брала відпустку і їхала додому, бо діти мають до мене серйозну розмову.

Чому донька так дивно себе поводить, я не могла зрозуміти, і вже стільки всього передумала, що і словами не описати, але такого я не сподівалася аж ніяк.

Зараз я в Італії на заробітках, і поїхала я туди не від доброго життя, хотілося і дітям допомогти, і собі якусь копічину на старість відкласти.

Проте, останнім часом я не дуже добре себе почувала, але вважала за краще нікому про це не розповідати, бо чим мені донька чи син допоможуть в чужій країні, а просто так їх засмучувати не хотілося.

Єдина, кому я поскаржилася на погане самопочуття, це була моя двоюрідна сестра Марина, з якою я нещодавно говорила по телефону, і розповіла, що маю певні проблеми із здоров’ям, а тут не так просто до лікаря потрапити.

Я заробітчанка, вже 10 років на заробітках. Працюю в Італії, доглядаю літню італійку. Зарплата у мене непогана, я маю тисячу євро в місяць, для мене це великі гроші. Але, щоб їх заробити, треба важко працювати.

Роботу я мала різну, часом була і дуже важка, коли я ночами не спала. Все це далося взнаки, тому зараз і виникли проблеми із самопочуттям.

А зараз у мене доволі легка робота, синьйора ходяча, їй 78 років, в мої обов’язки входить лише прибрати в квартирі і приготувати їжу. Ночами мене ніхто не будить, що в моєму віці дуже важливо.

Залишити роботу і їхати додому я поки-що не можу, бо хочу допомогти доньці. Вони з зятем взялися будинок будувати, кредит в банку оформили, а це величезні гроші.

Я розумію, що можу суттєво їм допомогти, адже щомісяця висилаю їм 900 євро, 100 собі залишаю на дрібні потреби.

Без мене дочці буде дуже важко сплатити цей кредит і добудувати будинок.

Хоча вона мене і не просить, але я сама розумію, що мушу їй допомогти.

За час заробітчанства я довела свій будинок до ладу, зробила в ньому гарний ремонт.

Також купила старшому сину квартиру, коли він одружувався.

То ж тепер настав час допомогти і дочці, що я і роблю. Так що не зважаючи на погане самопочуття, я мушу ще трохи попрацювати.

Я сподівалася, що моя сестра Марина нічого дочці не розповість про нашу розмову. Але кілька днів дочка мені зателефонувала, і сказала, що нам треба серйозно поговорити.

Спочатку вона запитала мене, як я себе почуваю, а потім наказовим тоном сказала, щоб я брала відпустку і приїжджала на Великдень додому.

Взагалі, дочка наполягає, щоб я назавжди поверталася в Україну, адже вона переконана, що здоров’я не купиш ні за які гроші.

Я їй кажу, а як же твоя будова, твій кредит?

А вона мені відповідає, щоб я не хвилювалася через дрібниці, запевняє, що вони з чоловіком молоді, і з часом самі зароблять.

Найбільше мене вразили слова дочки: «Мамочко, ціннішого за тебе у мене нічого і нікого немає».

Я таки взяла відпустку і їду на Великдень додому. А там вже з дочкою порадимося і вирішимо, що робити далі.

Я дуже щаслива, що у мене така добра дитина. Приємно усвідомлювати, що дітям важливіша я, а не мої гроші.

Дай Боже, кожній матері мати таких турботливих дітей.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.