Коли мій Павлик одружився з Вірою, то прийшли вони жити до мене, бо ще молоді, звідки у них гроші на квартиру. І тут вже мені невістка у всій красі показалася, бо не видно було від неї ні копійки, все на себе витрачала!
– Та ти б хоч подумала чи в такому варто виходити на роботу! Ти ж уже заміжня жінка!, – казала я їй на те, як вже вона визбирувалася, бо ж де таке годиться?
– А що? Я молода і гарна, буду як ви, тоді й буду в сірому ходити та до п’ят!
Одного дня я стомилася від такого життя і сказала, що хай збирають свої речі і йдуть.
– Я стомилася вас обслуговувати! Самі живіть, як знаєте.
– А х так ви нас підтримуєте? То щоб ноги вашої у нашому домі не було, – казала невістка, а син мовчав.
Я махнула рукою, бо не збиралася до них ходити, бо судячи по Вірі, ця дітей на світ не скоро приведе, бо вона у себе найголовніша.
Молилася я за те аби Бог дав синові розуму та послав іншу долю і жила собі далі.
І ось син з сумкою на порозі. Здавалося б, обіймай та годуй дитину, нарешті мрія моя здійснилася, але тут вже я мусила вчинити так, як мала.
– Ти чого, сину, з сумкою?
– Мамо, я до тебе на кілька днів. Не можу я вже з Вірою бути, дістала вона мене.
– Як це «дістала»?
– Та нічого не готує, мене грошима попрікає, все їй мало.
– А вона хіба з самого початку така не була?
– Що?
– Я кажу, що вона з самого початку така була і тебе все влаштовувало. А тепер біжиш до матері? Ні і ще раз ні. вертайся додому і мирися з жінкою, до мене нема чого шастати, я тобі не готель!
– Мам, а поїсти даси?
– Поїсти дам!
Наминав син мій суп з голубцями і добавки просив та так жалісливо дивився. Але я бачила перед собою. Свого чоловіка, копією якого був син.
Він так само до матері бігав, як між нами були якісь непорозуміння. Бігав, бо мати приймала, а непорозуміння між нами не зникали. А далі вже більше – вже наче йде до матері, а там і до друзів, а потім вже й до подруг. І так скоро сталося, що завів собі нову родину, а я стала непотрібна з сином.
Не раз я тоді свекрусі казала, нащо вона сина приймала.
– Та що я рідну дитину до хати не пущу, – кліпала та очима.
А я ж була, наче той ангел, не те, що Віра.
– Ма, ну може, одну нічку?
– Сину, або туди, або сюди. Не можеш з жінкою жити, то ставте крапку і все.
Пішов він, а я сиділа довго і думала, що важко дитині відмовити, навіть, як вона понад метр вісімдесят.
А потім мені зателефонувала Віра і запросила в гості!
– Мамо, прийдіть до нас, ми вам дещо маємо розказати.
Прийшла з гостинцями, знаю, що син шаліє за моїми чебуреками. Сидять такі, світяться, Віра чебуреки наминає, аж по пальцях олія капає. Що за дивина?
– Мамо, у нас скоро буде дитина!
– Слава Богу!, – обіймаю їх.
Як добре, що сина відправила і тепер онуків матиму. А так би що робила? Виглядала б його від друзів чи любок? Ні, бачили очі, що вибирали, то їжте. Якби з самого початку не подобалася, то ще куди не йшло, а так любив тоді, то й тепер люби. А ви як гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
