Вперше була на весіллі, де не було що їсти. Ну хіба це їда канапка з чорного хліба і оселедець? Про картоплю тверду я взагалі мовчу. Але наступного дня усіх нас запросила на поправини на природі. Я ж думала, ну хоч якось гроші “відіб’ю”, щашлику наїмся. Та гостина була, хоч стій хоч падай: та сама вчорашня тверда бульба, яку наречена з заспаним обличчям усім накидала по тарілках.
Я за своє життя була на різних весіллях, якісь були просто хороші, якісь дуже веселі, якісь неймовірно шикарні, але це “голодне” весілля я запам’ятаю на довго.
Запросили нас із чоловіком на весілля до його брата. Брат чоловік, молодий хлопець, пізня дитина в батьків, і хоч природа нагородила його красою, але жадність його нікуди не сховати.
Ще задовго до весілля, яке до речі, потім перенесли на декілька місяців, я почала готуватися дуже ретельно. Купила і собі, і чоловіку Миколі нове вбрання, взуття, аж дочекатися не могла того дійстава.
І ось цей день настав, нарешті ми мали їхати на весілля. Церкву молодята вибрали дуже гарну, і було все добре, всі добре себе почували, поки не сіли за столи.
На столах в день весілля бутерброди з чорного хліба та оселедці, рулети з крабових паличок, і майонезу, ковбаса і три види салату: оселедець під шубою, олів’є та морква корейська.
Я сиділа і чекала коли ж принесуть гаряче, бо по суті їсти не було дуже чого, особливо мені, в якої через проблеми із здоров’ям не можна їсти майонез.
Ви скажете, а що, на весілля потрібно йти щоб наїстися? А я скажу – так, аби хоча б окупити свій подарунок. За хмільні напої згадувати не буду, там теж все плачевно. З плюсів єдине, що чоловік був майже тверезим, бо загалом пити не було що.
Через дві години принесли холодну тверду картоплю з таким же жорстким курячим філе, схоже запеченим у духовці, без солі та приправ. Потім я вперше бачила, щоб у гостей у тарілках лежав шматок ковбаси та солоний гриб.
На другий день нас запросили у заміську дачу на природу. Думали їдемо на шашлик. Забула уточнити, після першого дня ми з чоловіком не злазили з “білого трону”, як і деякі гості.
На дачі шашлику не було. Ми входимо, а там картина маслом, посередині стоїть коробка з тією картоплею і наречена з дивним виразом обличчя розкладає її по тарілках. Я в подиві, чоловік теж, стоїть так само миска салату, банку солінь і риба солона. Я думала гірше вже немає куди, але схоже є.
А найцікавіше, що виделок у них не виявилося, мати нареченої запропонувала поїсти руками. Я, звісно, все розумію, але для чого робити другий день святкування, якщо не можеш забезпечити хоча б одноразові виделки?
А що ви думаєте про таке весілля? Чи хотіли б на ньому побувати?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
