Якби не свекруха, то не знаю чи й прижилася б я там, бо допікав мені Анатолій Петрович знатно – голосно сміюся, нема зі мною про що поговорити, окрім села, веду себе за столом не так.
– Толику, перестань, – брала його за руку Наталія Іванівна, – вона всього навчиться.
– Ага, навчиться. Не думаю.
Коли ж у нас діти пішли один за другим, то він мені в очі говорив, що вже я собі місце у них добре прилаштувала. Тільки от дали нам квартиру не через його зв’язки, а як багатодітна родина і так ми від них з’їхали.
Наталію Іванівну я кликала мамою, бо було за що – вона не раз мене з дітьми виручала. Коли треба було посидіти, чи лікарняний відкрити, до кращих спеціалістів водила, користалася чоловіковими зв’язками.
Якщо були між нами з Сергієм непорозуміння, то так само їх вміло гасила, там мені щось підкаже, там чоловікові скаже і вже ми й помирилися.
Не стало її раптово, ще зовсім молода була, а от свекор лишився та все ставав нестерпнішим. Ще він думав, що герой, але як зрозумів, що без жіночої руки ніяк, то й вже зробив мені ласку та не бурчав, коли я до нього навідувалася.
Бо до того, то мені з самого порогу казав, що я не дочекаюся його квартири собі.
– Чого прийшла? Думаєш, що квартиру вам залишу? Державі залишу, а не вам!
– Та лишайте кому хочете, – знизувала я плечима і викладала їжу в холодильник, – Ось тут маєте на кілька днів, зараз прання закину та розвішу і приберу трохи.
Він тільки кривився і не їв при мені, казав, що я готувати не вмію. Але потім я сама бачила, що всі каструлі чисті, бо готую я смачно.
Знаєте, я б махнула на нього рукою і когось найняла аби за ним дивився, бо ми вже так собі з чоловіком говорили.
– Хай зрозуміє, як то хтось чужий доглядає, – погодився чоловік.
Ну, я теж пристала і ми найняли жінку, яка до нього ходила з місяць. Я приходила її перевіряти і сама бачила, що дуже вже Анатолій Петрович подався. Але в хаті все чисто, бачу, що й приготовлене є, тобто, жінка свої функції виконує, але й таке йому не годиться.
І тут мені сниться свекруха, така сумна. Питає мене за свекра чи з ним все добре, а далі вже не пам’ятаю я того сну, бо дуже вже мені совісно стало.
Пішла ми до нього на наступний день і так пробули, бо й підстригли його, й покупали, дуже вже він Сергієві втішився та говорив з ним про роботу. Навіть на мене не дуже бурчав, а то було дуже дивно.
Зрозуміло, що йому потрібна постійна турбота, бо мені теж пенсія на носі і я не маю як отак туди-сюди скакати по місту. Вирішили, що заберемо його до нас. Свекор був категоричним, казав, що звик до своєї хати, але Сергій пояснив, що так буде для всіх зручніше і бачитися вони будуть частіше.
– Тату, у нас квартира на першому поверсі – крок і ви вже на вулиці та на лавочці посидите та пройдетеся. А тут хто вас буде за руку з п’ятого поверху зводити і виводити?
І так він якось погодився та живе з нами. Хоч бурчати не перестав, але я бачу, що й з правнучкою може знайти бесіду, до онуків теж має серце, часто з Сергієм в шахи грають і так дні проходить. Мені, звичайно, багато турбот, але розумію, щоб там свекруха була спокійна, вже я якось з усім змирюся. Та й гляди-гляди, й до мене скоро свекор так само говоритиме з інтересом, як і до інших. Крапля камінь точить, як то кажуть?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
