Пішов добровольцем на фронт, де втратив обидві ноги: історія незламного військового з Тернополя

Тернополянину Назару  Вікторовському - 35 років, у цивільному житті працював машиністом на залізниці з перших днів повномасштабного вторгнення чоловік пішов добровольцем на фронт. Після поранення у Часовому Яру, Назар втратив ноги, йдеться в матеріалі ВВС.

Чоловік пройшов реабілітацію, і почав працювати у поліції Тернополя оператором "102". 

"Пам’ятаю, що нас привезли в покинуті гуртожитки. Ми облаштувалися, а через чотири дні прилетіло. Я опритомнів у суцільній темряві. Ноги чимось перетисло. Через декілька годин я перестав їх відчувати. Але навіть тоді не міг подумати, що їх відріжуть", - пригадує він. 

Назар розповідає, що дружина Наталя і 6-річна донька важко сприйняли те, що він вирішив воювати.

"Вони намагалися мене відмовити, але я не чув їх. Добре, що дружина не плакала", - пригадує Назар. І додає, що вона заплакала лише раз, коли почула, що він поранений і йому відрізали ноги.

У липні 2022 року ракети прилетіли в будинок у Часовому Яру, де перебував чоловік. Він згадує, що багато кому вдалося врятуватися.

"Я пам’ятаю, що я був на другому поверсі. Це вже був вечір, і тоді відчув вибух. Від сильного удару втратив свідомість. Отямився приблизно за дві години. Всюди було темно, і я відчув, що мої ноги до колін перетиснуло бетонним перекриттям і камінням. Своїх побратимів не бачив, але чув, як вони кричали", - пригадує той момент Назар.

Інших поранених чоловік не бачив, бо була суцільна темрява. Тоді він хотів лише одного – щоб його чим швидше знайшли і витягнули, і він дуже зрадів, коли почув рятувальників.

"Я пригадую, що весь час я голосно молився. Коли молився, то не відчував болю, а коли переставав, то він повертався. Там в темноті я ще знайшов дві пляшки води і спочатку поливав на себе, щоб не втрачати більше свідомості. Але під ранок втратив надію, що мене швидко викопають, бо рятувальники пояснили, ще так скоро не буде, завали треба розбирати обережно", - згадує Назар.

Врешті через 19 годин чоловіка витягнули з-під завалів, але ніг він вже не відчував.

"Я б нікому не бажав такого пережити, але це неймовірне відчуття, коли ти бачиш перші промені світла після того, як себе вже думками похоронив", - каже чоловік.

Загалом чоловік переніс сім операцій. 

Назар ділиться, що спочатку довго звикав до "нових" залізних ніг. Назар каже, що не приховує те, що в нього протези, і нормально ставиться, коли люди дивляться, або діти показують на його ноги.

"Діти на вулиці деколи біжать такі смішні і кричать: мамо, мамо, дивися в дядька залізні ноги. У мене завжди це викликає посмішку. Їм цікаво, для них я - як робокоп", - жартує Назар Вікторовський.

З усієї родини чоловіка найлегше травму і протезування сприйняла його 6-річна донька Вікторія.

"Я їй говорив, що поставлять мені залізні ноги, буду ходити, а донька у відповідь - нарешті у тебе не будуть мерзнути ноги взимку".

Назар і сам жартує та каже, що нарешті за стільки років лікарям вдалося вилікувати його від хронічного болю в колінах.

"Я не соромлюся цього. Я навіть штани не одягаю, а стараюся ходити в шортах. Мені просто так зручніше, бо штани важко одягати і деколи треба поправити протези. Щоб це зробити, то штани треба скинути, а так в шортах швидко поправив і все", - каже чоловік.

Назар понад місяць працює у  ситуативному центрі поліцейського управління в Тернополі.

Разом з іншими співробітниками приймає повідомлення про злочини чи адміністративні порушення з двох областей – Тернопільської та Херсонської.

Диспетчерську лінію поліції з Херсона перекинули в Тернопіль через велику завантаженість, адже щодня в цій області відбуваються обстріли, і люди телефонують щохвилини.

Разом з Назаром у центрі стажується ще один військовий, який також пішов добровольцем на війну і зазнав важкого поранення на Донецькому напрямку.